Украинские. Українські прислів'я та приказки

Буря і дуба звалить.

Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес,- та все задурно.

Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.

Хто вітрові служить, тому димом платять.

В глибокій воді - велика риба.

Де вода, там і біда.

На воді млин стоїть, та од води погибає.

Це не те, що мете, а те, що віє.

Сильна вода греблю рве.

Сонечко в дорозі не спіткнеться.

І гриба знайти треба мати щастя.

Що в лісі родиться, то в дворі згодиться.

Сонце блисне - мочар висхне.

Чим більша буря, тим скоріш проходить.

Вітра в полі доганяти.

Пора до двора: сходить місяць і зоря.

Без хмари дощ не приходить.

Погода - всім вигода, а сльота - всім гризота.

Як небесна височина, так морська глибина.

Буде погода, як не потече зверху вода.

Вітер не піймаєш, дим не заховаєш.

Казала баба: "Я на марець виставлю палець",- та й у березні замерзла.

Вогонь - добрий слуга, але поганий хазяїн.

Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.

Сонця решетом не вхопиш.

Чоловік - не глина, а дощ - не дубина, не розмочить і не поб'є.

По бурі приходить гарна погода.

Водою воду не загатиш.

Куди хилить вітер, туди й гілля гнеться.

На старому вогнищі добре вогонь розкладати.

Хто на морозі не бував, той і лнха не видав.

Всі ріки до моря ведуть.

Коли грибно, то і хлібно.

Велике дерево поволі росте.

В ополонці вогонь не страшний.

Вогонь - більший ворог, як вода.

За рідною землею і в небі скучно.

Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.

Світить, та не гріє.

Вміє поміж дощ ходити.

По морі плавав, а води не бачив.

Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.

Так тепло, як циганові під ятером.

Де верба, там і вода.

Вогонь з водою ніколи не погодиш.

І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.

Місяць - козацьке сонце.

Мені все вітер в очі - як вдень, так і вночі.

Хвали море, а держися землі.

Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.

У вогні залізо сталиться.

Про гриб не згиб.

На кожусі лежав, від холоду дрижав.

Зимове тепло, як мачушине добро.

Ліс сам себе чистить.

Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу - корець болота.

Гора з горою не сходиться.

Від одного удару дерево не падає.

Сонце іде на літо, а зима на мороз.

Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, то й пастух устане.

З вогнем не жартуй, воді не вір і з вітром не дружи.

Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.

На вогонь дров не наберешся, а на піт - сорочок.

Вогонь і вода добре служать, але лихо панують.

Кожна жаба своє болото хвалить.

Вогню в полі далеко не занесеш.

Бачить лиска, відкіль блиска, хвостом має, хмари не розмає.

Так холодно, що якби не вмів дрижати, то замерз би.

Глибока вода не каламутиться.

Не в кожній воді мило розпуститься.

Така благодать, що й світа божого не видать.

Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.

Засвітить сонце і в наше віконце.

Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.

Досить одного сонця на небі.

Дощ і сніг на небі не згниють, але на землю прийдуть.

Як приходить сніг з дощем, то йдуть до шевця з плачем.

Де дуби, там і гриби.

Сонця в мішок не зловиш.

Сади деревину - будеш їсти садовину.

Вітер добрий при стозі, а злий при морозі.

Дерево замолоду нагинай - будеш мати в саду рай.

Від вогню і камінь трісне.

Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.

Мала крапля великий камінь продовбає.

В зимовий холод кожний молод.

Мороз пішов поза шкірою.

Тепер уже не тим вітром повіяло.

Нехай іде дощ, наловим риби - буде борщ.

Вітер у кишенях свище.

Оце дощ глухий: не йде, де просять, а йде, де косять, не йде, де чорно, а йде, де вчора.

Як сіно косять, то дощів не про¬сять - самі йдуть.

Вітер подме - і сліди замете.

Тепло, як у вусі.

Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете.

Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.

Там такі дощі перуть, що аж клекотить.

Темно, хоч татарву веди.

Дуб ламається, а лозина нагинається.

Погода: один день блисне, а сім день кисне.

Краще почервоніти, як посиніти.

Добре річці з потоками.

Кожний дубок хвалить свій чубок.

Верба, що лугова трава: її викосиш, а вона знову виросте.

Аби вода, а жаби будуть.

До завірюхи треба кожуха.

Сонце - батько, місяць - вітчим.

В вогонь за ним пішов би.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.

В тихому болоті чорти водяться.

Де вогню нема, там не куриться.

Дерево падає, куди хилиться.

Дощ вимочить, сонечко висушить, а буйні вітри голову розчешуть.

Не тепер по гриби ходити, але восени, як будуть родити.

З гори вскач, а на гору хоч плач.

Хоч річка і невеличка, а береги ламає.

Дощ ллє як з бочки, мабуть, десь бог чопок загубив та й нічим заткнуть.

Море перепливти - не поле перейти.

І в погоду часом грім ударить.

Сонце - Бог, небо - не Бог.

Місяць - батько, звізда - мати, сонце - їх дитятко.