Украинские. Українські прислів'я та приказки

Жди, грибе, може, тебе хтось здибле.

За одним разом дуба не зрубаєш.

Зорі з неба здіймає.

Дощ упору - золото.

В часи погоди бійся великої води.

Не зігнешся до землі, то й гриба не знайдеш.

Мокрого поліна вогонь не лиже.

Глибока річка, як думка, йде спокійно.

З одного поліна вогню не розломиш.

Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.

Молодий місяць не всю ніч світить.

Пар костей не ломить.

Темно в хаті, як у горобину ніч.

Не все дощ іде, як гримить.

Холод не терпить голоду.

Грім гучний, а дощик малий.

Головня мала, а диму повна хата.

І лід дасть іскру, як дуже потерти.

Хто полю годить, тому жито родить.

Вогонь - цар, а водиця - цариця.

В ліс не з'їздиш, то й на печі замерзнеш.

Коробом сонце, ситом дощ.

Вітер надворі - радість і горе.

Вода з вогнем не товариші.

Дуб - дерево хороше, та плоди його свиням годяться.

Смола до дуба не пристане.

Від дощу втік, а під ринву сховався.

Град аж стогне в хмарі.

Шукай вітра в полі.

Уночі тріщить, а вдень плющить.

Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.

І на сонці є плями.

Аби болото, а жаби будуть.

Коли дрова горять, тоді й кашу вари.

Де один грибок, там цілий вінок.

Стояча вода - калюжа.

Нема тіні без світла.

Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.

Там того поля на заячий скік.

На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.

Що за холод, як козак молод.

Що має згоріти, то не потоне.

Така погода, що хто вмер, той каятиметься.

Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Не горить, а тліє.

І найменший волос свою тінь кидає.

Проти вогню і камінь лютує.

Не море топить кораблі, а вітер.

З великої хмари малий дощ.

Буде погода: насподі болото, а зверху вода.

Бистра вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить.

Хто обкидає болотом інших, у того руки брудні.

Весною відро води - ложка болота, восени ложка води - відро болота.

І найменша іскорка зродить най¬більший вогонь.

Вогонь вогнем не загасиш.

Куди вітер, туди й він.

Взимку сонце крізь плач сміється.

Де високі гори, там глибокі доли.

Не маю ні від сонця, ні від місяця.

Нема снігу - нема сліду.

Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.

Поле бачить, а ліс чує.

Дощ іде - гриби будуть.

Поле має вуха, а ліс очі.

Тільки зірок з неба не знімає.

Кожух лежить, а дурень дрижить.

Вчорашньої води не доженеш.

Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде.

Мороз не велик, та стоять не велить.

Тікав від диму та впав у вогонь.

З неба зорі хвата, а під носом не бачить.

Посієш вітер - пожнеш бурю.

Скільки сніг не лежатиме, а розтанути мусить.

Не кожна хмара приносить дощ.

Кого не пече, той не відсувається.

І великий дуб від малої сокири падає.

Вода в одного бере, а другому дає.

Мороз - не свій брат.

Море - рибальське поле.

Жди з моря погоди, то роса очі виїсть.

Під лісом живе, а соломою топить.

Сніг сипле мов з рукава.

Кожний вітер по-своєму дме.

Хто переплив море, той знає горе.

Вітер не дме, то й очерет не шумить.

Багато снігу в році - багато хліба в тоці.

Ще і в мишачу нірку навіє снігу.

В ноги пече, а з носа тече.

Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.

З'явилися опеньки - літо закінчилося.

Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

Ліпше своє болото, як чуже золото.

Холод - не брат.

Назвався грибом - лізь у кошик.

І за горами люди живуть.

Вогонь і вода добрі служити, але лихі панувати.

Ні вогню, ні полум'я - тільки дим.

Ночвами моря не переплисти.

Сім літ морячив і моря не бачив.

Вода в решеті не встоїться.

Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.

Дощ у жнива - як п'яте колесо до воза.

Гора народила мишу.

Без підпалу і дрова не горять.

Зимове сонце, як удовине серце.

Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.

Трапляється і такий год, що на день по сім погод.

Мала вода - великий шум.

Багато грому - мало дощу.

Не вибереш дубинки без кривинки.

Де грім гуде, там мокне хтось.

Скільки хмара не стоятиме, а зсунеться.

Після дощу сонце засяє.

Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.

Натягай вітрила, поки вітер віє.

Ліс великий, а путнього дерева не знайдеш.

З гори не треба пхати - само піде.

Ранній дощ, що вдовиний плач: довго не триває.

Ложкою моря не вичерпаєш.

Мороз, аж іскри сиплються.

Природа одному мати, другому - мачуха.

Осика сама собі дме, сама горить, сама собі й воду носить.

Де тепло, там і добро.

Нема такого дерева, щоб на нього птиця не сідала.

Із стріх не капає, коли дощ не падає.

Верхове галуззя вітри ломлять.