Моя хата скраю — нічого не знаю.
Година вранці варта двох увечері.
Ні риба, ні м’ясо, і в раки не годиться.
Стук-грюк, аби з рук.
Не святі горшки ліплять.
Наскочила коса на камінь.
Цяця, цяця та в кишеню.
Дома й стіни помагають.
Як гукнеш, так і відгукнеться.
Язик без кісток, що хоче лопоче.
Поможе, як мертвому кадило.
Його й чорт у ступі не влучить.
Любить, як вовк порося.
Робить, як мокре горить.
Ухопив місяця зубами.
Боятися вовка — в ліс не ходити.
Земля найбагатша, вода найсильніша.
Київ не одразу збудовано.
Було, та за водою пішло.
Ворона й за море літає, та дурна вертається.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Помалу їдь, то далі будеш.
Вітер віє і не знає, що погоду він міняє.
Говори стовпу, а він стоїть.
Двоє третього не чекають,
І будень, і неділя — все лінивому безділля.
Не кидай слів на вітер.
Слово — не горобець, як вилетить, то вже його не спіймати.
Де коротко, там і рветься.
Багато грому — мало дощу
Горбатого могила виправить.
Багато дива, мало млива.
На чужий коровай рота не роззявляй.
Зробив наспіх, як насміх.
Що написано пером, того не виволочеш волом.
За моє жито мене ж і бито.
Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся.
Кінець діло хвалить.
Під лежачий камінь вода не тече,
Аби шия, а ярмо буде.
Меле язиком, як порожній млин.
Крутить, як циган сонцем.
В ліс дрова не возять.
Поживемо — побачимо.
Битому собаці кия не показуй.
Страх має великі очі.
Казала Настя: як удасться.
Не кажи гоп, поки не перескочиш.
Шкурка вичинки не варта.
Диму без вогню не буває,
Не так хутко робиться, як мовиться.
Де відвага, там і щастя.
З вогнем не жартуй, воді не вір, із вітром не дружи.
Гірко заробиш — солодко з’їси.
Прийде коза до воза.
Носиться, як дурень з писаною торбою.
Не страши кота салом.
На двох стільцях не всидиш.
Пішов по шерсть, та повернувся острижений.
На бідного Макара всі шишки летять.
Виміняв шило на швайку.
Перемелеться лихо — добро буде.
Один скаже, другий прикаже,
Свої люди — помиримось.
Згадала баба, як дівкою була.
Гостре словечко колить сердечко.
В умілого й долото рибу ловить.
Хто мовчить, той трьох навчить.
Холодним словом серця не запалиш.
Старого лиса не виманиш з лісу.
З свічкою серед дня не знайдеш.
Про вовка помовка, а вовк до хати.
Ласий на чужі ковбаси.
Дай дурневі макогона, то він і вікна поб’є.
Сказане слово — срібло, а мовчання — золото.
Не все те золото, що блищить.
Навчить біда їсти.
Хто в ліс, а хто по дрова поліз.
Або будемо на Русі, або пропадемо усі.
Усього буває на віку — і по спині, і по боку,
Виріс, а ума не виніс.
Ні пава, ні ґава.
Овечку стрижуть, а баран трясеться.
Не сунь носа до чужого проса.
З ким поведешся, того й наберешся.
Ні в тин, ні в ворота.
За чужим столом не махай постолом.
Два коти в одному мішку не помиряться,
Біда помучить і мудрості научить.
Бійся не того собаки, що бреше, а того, що лащиться.
Почав обід — мовчу, як кіт.
Заварив кашу, так і їж.
Ех, якби та якби та в роті виросли гриби.
Людей питай, а свій розум май.
В закритий рот муха не влізе.
Яке коріння, таке й насіння.
Розумній голові досить двох слів.
Вкрадеш голку, а потім корову.
Без нашого Гриця вода не освятиться.
Було б пшоно, а каша буде.
Який їхав, таку й здибав.
Скільки сніг не лежатиме, а розстанути мусить.
Чує дзвін, та не знає, звідки він.
Облизня спіймав.
Людям язика не зав’яжеш.
Ліс рубають — тріски летять.
Раз,та гаразд.
Заліз у багатство — забув і братство.
Видно пана по халявах.
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Заблукався між трьох дубів,
В нього руки на всі штуки.
Хіба все те вовк, що сіре?
На ловця і звір біжить.
Слово не стріла, а ранить глибоко.
Ніс вище губи носить.
Кігтик застряг-пропав птах.
Брат мій, а хліб їж свій.
Хліб їж, а правду ріж.
Або пан, або пропав.
З одного вола двох шкур не деруть.
Українські прислів’я та приказки про мову
Чиєсь одне слово губить діло.
Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Від красних слів язик не відсохне.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Красне слово — золотий ключ.
І від солодких слів буває гірко.
Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш.
Слово — вітер, письмо — грунт.
Що кому треба, той про те й теребить.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Дурний язик — голові не приятель.
Від теплого слова і лід розмерзається.
Перше погадай, потім повідай.
Слово — не полова, язик — не помело.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Де мало слів, там більше правди.
Слово вилетить горобцем, а вернеться волом.
З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
Язик до Києва доведе, а в Києві заблудить.
М’які слова і камінь крушать.
Не кидай слова на вітер.
Як овечка: не мовить ні словечка.
Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.
Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові.
Більше діла — менше слів.
Слова пристають, як горох до стінки.
На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.
Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.
Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
Кого не б’є слово, тому й палиця не поможе.
Слово до слова — зложиться мова.
Байка байкою, а борщ стигне.
Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
Дурний язик попереду розуму біжить.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
Та у нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.
Слово до ради, а руки — до звади.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Слово старше, ніж гроші.
За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
Гостре словечко коле сердечко.
Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.
Не те гріх, що в рот, а те, що з рота.
Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив.
Будь господарем своєму слову.
Коня керують уздами, а чоловіка — словами.
Добре слово краще, ніж готові гроші.
Краще переконувати словами, як кулаками.
Діла говорять голосніше, як слова.
Не так то він діє, як тим словом сіє.
Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
Шабля ранить тіло, а слово — душу.
Удар забувається, а слово пам’ятається.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Українські прислів’я та приказки про працю
Щоб рибу їсти, треба в воду лізти.
Для нашого Федота не страшна робота.
Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.
Поки не упріти, поти не уміти.
Хто багато робив, той і багато знає.
Добре діло утіха, коли ділові не поміха.
Ранні пташки росу п’ють, а пізні — слізки ллють.
Трудова копійка годує довіку.
Хто робить кревно, той ходить певно.
Труд чоловіка кормить.
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.
По роботі пізнати майстра.
Лежачого хліба ніде нема.
Зароблена копійка краща за крадений карбованець.
Не кайся рано встати, а кайся довго спати.
Без труда нема плода.
Чесне діло роби сміло!
Без роботи день роком стає.
Заклопотався, як квочка коло курчат.
Робить, як чорний віл.
Недаром говориться, що діло майстра боїться.
Добра пряха на скіпку напряде.
Будеш трудиться — будеш кормиться.
Не святі горшки ліплять, а прості люди.
Працює, як чорний віл.
Того руки не болять, що уміють.
Не сокира теше, а чоловік.
Де руки й охота, там скора робота.
Добре роби — добре й буде!
Як ручки зароблять, так ніжки сходять.
Діло майстра величає!
Як дбаєш, так і маєш.
Під лежачий камінь вода не тече.
Губами говори, а руками роби!
Коли почав орати, то у сопілку не грати!
Рання пташка росу оббиває.
Як без діла сидіти, то можна одубіти.
Без сокири не тесляр — без голки не кравець.
Без діла слабіє сила.
На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.
Без діла жить — тільки небо коптить.
Печені голуби не летять до губи.
Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.
Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує!
Маленька праця краща за велике безділля.
Не в цім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить.
Без охоти нема роботи.
Кожна птичка своїм носиком живе.
На охочого робочого діло найдеться.
Добрий початок — половина діла.
Не взявшись за сокиру, хати не зробиш.
Не дивись на чоловіка, а на його діло.
За один раз не зітнеш дерева враз.
Роби до поту, а їж в охоту!
Бджола мала, а й та працює.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Хто в роботі, той і в турботі.
Хто що вміє, то і діє.
Не одежа красить людину, а добрі діла.
Щира праця мозолева.
Не місце красить чоловіка, а чоловік місце.
Старається, як мурашка.
Працюй, як коняка, а їж, як собака.
Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться.
Що ранком не зробиш, то вечором не згониш.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.
Українські прислів’я та приказки про добро
Доброму всюди добре.
Доброго і корчма не зіпсує, а злого і церква не направить.
Добро пушить, а лихо сушить.
Буде добре, як мине зле.
Все добре, що добре кінчається.
Від добра добра не шукають.
Добрий, хоч до рани прикладай.
Світ не без добрих людей.
Будь добрим — бідним станеш.
Добре чути далеко, а зле ще далі.
Добре треба шукати, а зло саме прийде.
Там добре, де нас нема.
Добре ім’я краще багатства.
Кого добро нагріє, той дуріє.
Як не було добра змалку, то не буде до останку.
Від добра ніхто не тікає.
Зі всіма добрий — собі лихий.
Добре роби — добре й буде.
Українські прислів’я та приказки про їжу та хліб
Без хліба і без води погано жити.
Паска ще в колосі.
Байдуже паски, аби порося.
Живемо: хліб жуємо, а іноді ще й присолюємо.
Житній хліб пшеничному калачеві дід.
Дав бог хліб, як зубів не стало.
Аби риба, а хліб буде.
Паляниця — хлібові сестриця.
Не будеш брикати, як прийдеться хлібець з торби смике.
По саме горло ситий.
Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка.
З полови хліба не спечеш.
Не тобі пеклася паска, та тобі досталось з’їсти.
Там публіка — сім душ на півбублика.
Без солі, без хліба немає обіда.
Годі з болота паску спекти.
Не для Гриця паляниця.
Звабиш калачем, не відженеш і бичем.
Не вчи вченого їсти хліба печеного, я й сам з’їм.
Краще сухий хліб з водою, ніж паляниця з бідою.
Без їжі і віл не потягне.
З печі сирого хліба не виймають.
Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі.
Нехай книш, аби не паляниця.
І рибка без хліба бридка.
Люди — не татари, дадуть хліба і сметани.
Із-за смичка — тонка паляничка.
Легкого хліба захотів.
Тринди-ринди — коржі з маком.
Ліпше свій хліб недопечений, ніж чужий перепечений.
На пшеничний хліб — масло, а на вівсяний — голод.
Є хліб — солі нема, є сіль — хліба нема.
З чого хліб, з того й пироги.
Літом сякий-такий бур’янець, а хліба буханець -то й ситий чоловік.
Тоді нажив хліба, коли зубів не стало.
Аби душа сита та тіло не наго.
І ріски в роті не було.
Коли стало на хліб, то стане й на обід.
так і в горниці тоска.
Добра паска, як є ковбаска.
Хто сит, той гадає, що вже ніколи не зголодніє.
Риба не хліб, ситий не будеш.
Кожному хліб не гіркий.
Кий на кий вадить, а хліб на хліб не завадить.
Коли хліб, тоді й розум.
На ситім тулубі голова стоїть прямо.
Небожата-діти, добре було вліті: хоч хліба не мали, та тепло знали.
А де ж той хліб, що вчора з’їли?
Паляниця — як пух, як дух, як милеє щастя.
Будем постити, як хліба не стане.
Де хліб-сіль-каша, там домівка наша.
Ситий від крупи, п’яний від води.
Водою ситий не будеш.
І я вчений на хліб печений. їмо хліб троякий: чорний, білий і ніякий.
Бодай ніхто товченого хліба не діждав ні пекти, ні їсти.
Без зубів лихо, а без хліба ще гірше.
Мій татуньо між двома хлібами вмер: старого не було, а нового не дочекався.
Обійдеться великдень без гречаної паски.
Завжди є їдець на готовий хлібець.
Чудний бублик: кругом об’їси, а всередині нема нічого.
Де хліб і вода, там нема голода.
Добрий хліб, коли нема калача.
Нагодують калачем та й у спину рогачем,
Коли б хліб та вода, то не буде голода.
З неба хліб не падає.
Як є хліба край, то і в хліві рай, а як хліба ні куска,
Жуй, тату, воду, коли хліба нічим.
Гарбузом ситий не будеш.
Аби хліб, а зуби знайдуться.
Плети йому калачі, а він тобі лапті.
Краще їсти хліб з водою, ніж жити чужиною.
їв би паляниці, та зубів нема.
Не вмієш пекти хліба, будеш пекти раків.
Сита кішка, коли сала не їсть.
Коли не стане хліба, так грінки грій.
Повар від запаху ситий.
Або моя душа ворог цілого книша?
Сите порося і каші не їсть.
Без приправи і паляниці не зробиш.
Яка пшениця, така й паляниця.
Калач за калач, а дармо нічого.
Ситий, як бочка, а ще їсти просить.
Ні росинки, ні порошинки в роті не було.
Зварили нічо та й з’їли без хліба.
Найсмачніший хліб од свого мозоля.
Без хліба і любов гине.
Мова мовиться, а хліб їсться.
Калач приїсться, а хліб ніколи.
Українські прислів’я та приказки про розум, знання та уміння
Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся.
Не краса красить, а розум.
Яка головонька, така й розмовонька!
І сила перед розумом никне!
Науки ні вода не затопить, ні огонь не спалить.
Один розум добре, а два ще краще!
Треба розумом надточити, де сила не візьме.
Усякому на старість розуму прибавиться.
Щастя без розуму — торбина дірява.
Пташка красна своїм пір’ям, а людина — своїм знанням.
Скільки голів, стільки й умів!
Шануй учителя, як родителя!
Око бачить далеко, а розум ще дальше.
Розум — скарб людини.
Наука не пиво: в рот не віллєш!
Хто людей питає, той і розум має.
Учений іде, а неук слідом спотикається.
Вченому світ, а невченому тьма.
За одного грамотного сім неграмотних дають.
Грамоти вчиться — завжди пригодиться.
Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень.
Розумний всякому дає лад.
Як голова сивіє, то чоловік мудріє.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
Вік живи — вік учись.
Наука не йде на бука!
Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.
У сусіда ума не позичиш.
Мудрій голові досить два слова!
Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.
Старого горобця на полові не обдуриш.
Хто знання має, той мур зламає.
Мудра голова не дбає на лихі слова.
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
За битого двох небитих дають, та й то не беруть.
Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.
Хто добре учиться, той буде й добре робить.
Розумну річ приємно й слухать.
Сила уму уступає!
За одного вченого дають десять невчених.
Одна розумна голова добре, а дві ще краще!
Грамотний — видющий і на все тямущий.
Що знаєш, що вмієш, те за плечима не носить.
Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.
Не бажай синові багатства, а бажай розуму!
Чоловік розуму вчиться цілий вік.
Мудрим ніхто не вродився, а навчився.
Знає, на чім світ стоїть!
Кожна пригода — до мудрості дорога.
Людей питай, а свій розум май!
Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі біжить.
Дивиться рідко, та густо бачить.
Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться!
В умілого і долото рибу ловить!
Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
На те й голова, щоб у ній розум був.
Сила та розум — краса людини.
Не лінися рано вставати та змолоду більше знати!
Що голова, то й розум!
Які літа — такий розум!
Не на користь книжку читать, коли вершки лише хапать.
Знання робить життя красним.
Дарма, що малий, а й старого навчить!
Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш.
Розумний батько сина опитати не соромиться.
Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом!
Кожна голова має свій розум.
Голова без розуму, як ліхтарня без свічки.
Навчай інших — і сам навчишся.
Борода не робить мудрим чоловіка.
Голова не на те, щоб тільки кашкет носить!
Учись змолоду — пригодиться на старість!
Молоде орля, та вище старого літає!
Хто грамоти вміє, той краще сіє.
Книга вчить, як на світі жить.
Учись — на старість буде як нахідка!
І з сивою бородою не все розум приходить!
Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.
Не перо пише, а розум.
Не питай старого, а бувалого.
Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.
Українські прислів’я та приказки про життя
Хто живому не дав, той хай і мертвому не дає.
Де просто, там живуть років зо сто.
Як будемо живі, то будем і ситі.
Чоловік змінюється у житті, а по правді життя змінює чоловіка.
Яке життя, така й смерть.
Виходиш з дому — кланяйся життю молодому.
З віком розум приходить.
Де мир і совіт, там життя, як маків цвіт.
Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається.
Які люди, таке і життя буде.
Ліпше солом’яне життя, як золота смерть.
Життя закоротке для розкоші, а задовге на горе.
Життя закоротке для щастя, а задовге для терпіння.
Вік пройшов — як батогом ляснув.
Літа пливуть, як вода.
Ніхто не знає, що його в житті чекає.
Година за годиною — та й так вік зійде.
Де є життя, там є й надія.
Як родивсь, то без пам’яті був, як ріс, то розуму не мав, а як уже до розуму дійшов, тоді б то й лічить, та багато літ уплило.
Вік звікувати — не в гостях побувати..
Він уже чужий вік живе.
Життя прожити — не поле перейти.
Лишай живе та доганяй мертве
Живому багато й треба
Коли б життя, а смерть прийде.
День довгий, а вік короткий.
Який порядок у себе заведеш, таке й життя поведеш.
Життя біжить — як музика дзвенить.
Живи просто, проживеш років зо сто, а будеш лукавить, так чорт тебе задавить.
Живий про живе гадає.
В добрім житті кучері в’ються, в поганім — січуться.
Як жили наші діди та прадіди, так нам веліли.
Українські прислів’я та приказки про тварин
Послухав цапа — і сам у барани попав.
Курної хати хробак не їсть.
Комар коня з’їсть, як вовк поможе.
Бджоли раді цвіту, люди раді меду.
Біда вівцям, де вовк пастухом.
І золоті удила коневі не милі.
Бере вовк і лічені вівці.
Як не вертись, собако, а хвіст ззаду.
З комара зробити вола.
Цвіркун на видноті не цвірчить.
З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.
Де риба чіпляється, там і вудку кидай.
Мишка у стозі, а піп у селі ніколи те згинуть.
Занадився лис у курник, то всі кури повиносить.
В кого бджоли, в того і мед.
Як корова багато реве, то мало молока дає.
Коза з вовком тягалася, тільки шкура зосталася.
Не бий бобра — не буде добра.
Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться.
Не вір собаці, бо вкусить.
Кінь на чотирьох ногах і то спотикається.
І в зайця зимою щастя, бо не кожен шубу має.
Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.
Не все риба, що в воді.
Назад тільки раки лазять.
Лисиця од дощу під борону сховалась: «Не всяка,- казала,- крапля капле».
Є риба у воді, та їсти годі.
Аби вовк ситий і баран цілий.
Вола голова не боліла, коли корова теля родила.
Дружній череді вовк не страшний.
Аби озеро, а жаба найдеться, що буде квакати.
Не для пса ковбаса, не для кота сало.
Цілував би заєць кобилу, та високо.
Це мухи коня з’їли, а вовк лиш помагав.
Не такий вовк страшний, як його малюють.
Правда, що раки, бо червона юшка.
Корові не тяжкі свої роги, а матері — свої діти.
Медвідь танцює, а циган гроші бере.
Обійдеться без вовка у кошарі.
Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.
Раз козі смерть.
Був би послом, якби не вдався ослом.
Гадину за пазухою має.
Лис став монахом не на те, аби гріхи спокутувати, але щоб нові зробити.
Дружба з вовком вилазить боком.
Змилувався рак над жабою та й очі видрав.
Вигрій гадину за пазухою, а вона тебе вкусить.
З вовками жити — по-вовчому вити.
Хоч і говоримо про вовка, та його не болить головка.
Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув.
Солі вовку на хвіст насипав.
Комар і цареві на носі грає.
Ні риба, ні м’ясо.
Велика риба в великій воді сидить.
І коза сита, і капуста ціла.
Вовка в кошару не впускай.
За двома зайцями не ганяйся.
І риби наловить, і ніг не замочить.
І риба співала б, коли б голос мала.
Де й ділась ведмежа натура.
Минулася котові масниця.
Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею.
Вовк линяє, а вдачі не міняє.
Щоб рибку їсти, треба в воду лізти.
Лучче з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати.
Вовка пустили в обору, а козла в город.
Нема риби над линину, нема м’яса над свинину.
У його всі кози в золоті.
Аж на небі чути, як мухи кашляють.
Спасибі за рибу, а за раки нема дяки.
Ходить, як овечка, а буцькає, як баран.
Бджола летить, де мед пахтить.
Бджола мала, а й та працює.
Собака бреше, а вітер несе.
Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує.
Як рак па дуба вилізе та свисне, тоді то ся стане.
Пішов вовчими стежками.
Перше заведи хлівину, а потім скотину.
Чим більше кицьку гладиш, тим вище вона горб підіймає.
Видно зайця по вухах.
Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала.
Аби вовк ситий і коза ціла.
Риба глядить, де глибше, чоловік — де лучче.
Не до жартів рибі, коли її під жабри гачком зачепили.
Лоша — вовкові паска.
Бачить кіт сало, та сили мало.
Поставили козла город стерегти.
Не можна одноразово на двох конях сидіти.
Дай свині роги — людей поколе.
З вола дві шкури не деруть.
Мертвого лева і заєць скубне.
Дмись, не дмись — волом не будеш.
Нюхом вовк ситий не буде.
Собаці собача смерть.
Не будь тією скотиною, що догори щетиною.
За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.
Нема над рибу линину, над м’ясо свинину.
Не пускай лиса в курник, а вовка в кошару.
Добре ловити рибу в каламутній воді.
Знає кобила, що віз поломила.
Дешева риба, дешева й юшка.
На безриб’ї і рак риба.
У корови молоко на язиці.
І мурашки мають подушки.
Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.
Лиса вбили — курям радість.
І світ настав, та ще рак не свистав.
І кози ситі, і сіно ціле.
Тобі, вовче, кози пасти.
Кожна лисиця свій хвостик хвалить, а чужий ганить.
Де ті жаби дінуться, як болото висохне?
Знайся віл з волом, а кінь з конем.
Чий би бугай не скакав, а теля наше.
Кожний лис свою нору любить.
Вовка за вухо не втримати.
Ласкаве телятко дві матки ссе.
Був колись бик, та звівся на смик.
Зловив зайця за хвіст.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
І комарі кусають тільки до пори.
Уже теє реве, що по волу бере.
Від голови риба гниє.
Риба псується з голови, але чистять її з хвоста.
Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.
Свиня болото знайде.
Пізнати вовка по голосу.
За тобою уже хробак ходить.
Пішов раків годувати.
На те щука в річці, щоб карась не дрімав.
Старий пес дармо не бреше.
Корова в дворі — харч на столі.
З жиру собака біситься.
Лисиця спить, а курей бачить.
Малий хробак і великого дуба підточить.
За комаром не ганяйся з топором.
Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми.
Ревів ведмідь не тому, що бджоли покусали, а тому, що меду узяти не дали.
З вовка кепський пастух, а з п’яниці — війт.
Коза і на базар не хотіла, та її повели.
Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.
Буде котюзі по заслузі.
Котрий кінь везе, то його ще й поганяють.
Піймав куцого за хвіст.
Свиня не з’їсть, поки не обваляє.
Переказами вовк не ситий.
Якби люди і риби не одчиняли рота, коли не треба, то багато лиха оминули б.
Котяча забавка — мишам задавка.
Ніхто не чув, як комар чхнув.
Кожний пес перед своїм порогом сміливий.
Кобила з вовком тягалась — хвіст та грива осталась.
За вовка помовка, а заєць кобилу з’їв.
Осіння муха боляче кусає.
У вічі, як лис, а поза очі, як біс.
Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.
Посади свиню за стіл, вона й ноги на стіл.
Чия корова ричала, а твоя б мовчала.
Не за те вовка б’ють, що сірий, а за те, що овечку з’їв.
Великій череді вовк не страшний.
Одного рака горе красить.
Лихо вовкові: зачинили його між вівці.
Із нехотя з’їв вовк порося.
Змилувався бог над раком та й дав йому ззаду очі.
Кіт з хати — миші на стіл.
Вовк старіє, але не добріє.
Скажений пес і хазяїна кусає.
Старий віл борозни не псує.
Кіт з хати — миші танцюють.
Від козла ні шерсті, ні молока.
І ведмедя вчать танцювати.
Комар з дуба впаде, та й ще спочиває.
Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.
Дай, боже, нашому теляті вовка з’їсти.
Вовк вовка в яму не втрутить.
Видра мудра, а й серна не дурна.
Лев — цар звірів, а боїться комарів.
Як дешева рибка, погана юшка.
Одна дяка, що за рибу, що за рака.
Бик забув, як телятком був.
Не хочу, щоб на мене усіх собак вішали.
Кота в мішку не купують.
Прирівняв слона до комара.
Голим задом їжака не вб’єш.
Не за те кобилу б’ють, що ряба, а за те, що везти не хоче.
Він що кішка: як ти його не кинь, а він все на ноги стає.
Хоч і коня загнав, зате зайця піймав.
Поневолі заєць біжить, як літати нема чим.
Полохливий заєць і пенька боїться.
Ми з тобою, як риба з водою.
З собакою дружи, а палицю в руках держи.
Байдуже ракові, в якім горшку його варять.
Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.
Яка корова, таке й теля.
І по заячому сліду інколи знаходять ведмедя.
Про вовка помовка, а чорт пана несе.
Погане поросятко і в жнива мерзне.
Неспіймана риба завжди велика.
Був на коні і під конем.
Погнався за зайцем та коневі голову зламав.
Всякої тварі по парі.
Не спиться вовку під селом.
Старий звір ніколи не дрімає.
Е, ти ще не бачив смаленого вовка.
Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.
Дмись, жабо, не дмись, а волом не будеш.
Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.
За вовка помовка, а то лис кобилу стис.
Легше рибу з’їсти, як піймати.
Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.
На мені покатаються, як на їжаку.
Не довіряй козу вовкові, а капусту козі.
Лис може втратити зуби, але не апетит.
Впустив вовка до стайні.
Гадюка як не вкусить, то засичить.
У гадюки нема іншої науки, ніж кусати.
Тим рак страшний, що ззаду очі.
Ото й горе, що риба в морі.
Ніччю всі коти чорні.
Без риб не вгиб, без олію не зомлію, без кулешу сома втешу.
Зайко ноги лиже, коли втече.
Вовка боятися — в ліс не йти.
Не дражни собаку, так і гавкать не буде.
Чи сяк, чи так, а не буде з риби рак.
Нагадав козі смерть.
Там йому жаба й цицьки дасть.
Добру людину бджола не кусає.
Гладь коня вівсом, а не батогом.
Чує муха, де струп, там і сідає.
Як собаку годують, так він і гавка.
До собаки підходь ззаду, а до коня спереду.
Добрий баранчик, та по-вовчому виє.
Дивиться лисичкою, а думає вовком.
Де коза ходить, там жито родить.
Коневі овес не тяжкий.
Свій пес як укусить, то найгірше болить.
Напоїш цапа вином, то він і на вовка полізе.
Хоч яке добре м’ясо, а одна погана муха все перепаскудить.
Не будь бараном, то й вовк не з’їсть.
Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.
Вовк в овечій шкурі.
В гостях і жук м’ясо.
Та корова завжди молочна, яку продали.
Свиня не з’їсть, не покачавши.
Сидів хробак ціле життя у хроні, а перед смертю уліз у моркву та й уздрів, що там ліпше.
Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить.
Окунь з раком не примиряться.
Там йому жаба і цицьки дасть.
Лучче бути хвостом живого собаки, чим головою дохлого лева.
Ми про вовка, а вовк суне.
Хотів би рибку їсти і в воду не лізти.
Гладкий кіт мишей не ловить.
Зайця ноги носять, вовка зуби годують.
Тягли ведмедя до меду та урвали вуха, тягли ведмедя від меду та урвали хвіст.
Велика риба малу цілою ковтає.
Пішла собачими стежками.
І тварина розумна, дарма, що не говорить.
То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.
Куди баран, туди й вівці.
Був кінь, та з’їздився.
Хоч вовки кобилу з’їли, так ми воза не дали.
З доброго коня не шкода і впасти.
За вовка помовка, а вовк іде.
Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.
Далеко куцому до зайця.
Кожному свій черв’як серце точить.
То дурний собака, що на всіх гавкає.
Послухавши жука, завжди в гною будеш.
Вовком орати не будеш.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Хробак гризе хрін, бо не знає за моркву.
Кобила за ділом, а лоша без діла.
Захотів молока від бика.
Не все коту масниця.
З вовком до паю не ставай.
Зробив так, що й комар носа не підточить.
Бджола летить на всякий цвіт.
Вовк і з лісу вівці бере.
Щур у млині не загине.
Попалася лисиця в пастку та й каже: «Хоч і рано ще, а доведеться заночувати».
Де свої собаки кусаються, там хай чужі не пхаються.
Дарованому коневі в зуби не дивляться.
Котрий віл тягне, того ще й б’ють.
Муха не боїться обуха.
Скаженому псові вступайся з дороги.
Не буде риба раком.
На чужому коні далеко не поїдеш.
Вовка пастухом не ставлять.
Роздайся, море, жаба лізе.
Заснула щука, та зуби не сплять.
На всяку гадину є своя рогатина.
Голу вівцю не стрижуть.
І на хитру лисицю капкан знайдеться.
І собака чує, хто його годує.
Не будь тим, що моркву риє.
Він, як собака на сіні: і сам не гам, і комусь не дам.
Тоді то буде, як рак в ставі свисне.
Знає, де козам роги виправляють.
Не по заказу жаби дощ падає.
Не тоді собак годують, як на охоту йдуть.
У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.
Хоч кобилу вовки з’їли, так голоблі цілі.
Зробив з мухи слона.
Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з’їденим бути.
І мишка в свою норку тягне корку.
Вдача собача, натура вовча.
Хто бува на коні, бува і під конем.
Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.
Казав їжак: «Най буде й так».
Кіт спить, а мишей бачить.
Їжак їжака голками не зляка.
Кобила за вовком гналась та вовкові в зуби попалась.
Блудна вівця — вовча вечеря.
Риба не без кості, чоловік не без злості.
І вовк свої вовченята любить.
Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.
З поганої вівці хоч вовни жмут.
Овод роси боїться: «Уранці на росі я каптан замочу!»
З телячим хвостом у вовки не сунься.
Ужалений змією боїться і вірьовки.
Коли б свині крила, вона б і небо зрила.
Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.
Не діли шкуру не вбитого ведмедя.
Ведмедя не налигаєш.
Кожний пес на своїм смітті пан.
Коня кують, а жаба ногу підставляє.
Держись за гриву, бо за хвіст не вдержишся.
І чорна корова біле молоко дає.
Вовка в плуг, а він глядить у луг.
Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.
Не кидай перлів свиням, бо потопчуть їх ногами.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Звик собака за возом бігти — побіжить і за саньми.
Що комар, то й сила.
Не научиш вовка орати.
Нагадав козі смерть, то де не ходить, там пердь.
Не буде з вовка баран.
Були в кози роги, та стерлися.
Свині не до поросят, коли її смалять.
Чи чорт видав, щоб ведмідь щебетав?
Вивченого пса нічим не підкупиш.
Де ведмідь, там і шкура.
З чорної кішки білої не зробиш.
З їжака не буде бика.
Риба та зайці приведуть у старці.
Лякали щуку, що в озері її топити будуть.
Вовк вовчу думку має.
Біда, раче,- вода кипить.
Знає кіт, чиє сало з’їв.
На свиню хоч сідло надінь — все конем не буде.
Пішов на дно раків ловить.
Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.
Старого лиса тяжко зловити.
Не вчи рибу плавати.
Бере вовк, та й вовка візьмуть.
Ведмідь ніколи не вмивається, та він товстий, проте.
Коза дере лозу, а вовк козу, вовка пастух, пастуха пан, пана юрист, а юристу чортів триста.
Вовка ноги годують.
Не той кінь, що в болото увезе, а той, що витягне.
Із нього користі, як із цапа молока.
Я говорив про рибу, ти відповідаєш про раки.
Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.
З лиса лиш кожух добрий.
Як на ведмедя мала галуза впаде, то він ричить, а як велика, то мовчить.
Кішку б’ють, а невістці замітку дають.
Із свині чоловік нігди не буде, але з чоловіка свиня ся може стати.
Заєць спить, та очей не жмурить.
Не всі старі щуки карасів хватають.
І на вовка буває пригода.
Від голови риба смердіть починає.
Собака бреше, а кінь іде.
Кожна корова своє теля лиже.
У ведмедя десять пісень і все про мед.
Знати лисицю по хвосту.
Кішці смішки, а мишці слізки.
Чудо, а не раки: самі в торбу лізуть.
З комара роблять слона.
Українські прислів’я та приказки про природу та її явища
Без хмари дощ не приходить.
Вогонь — добрий слуга, але поганий хазяїн.
Нема снігу — нема сліду.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
Від великої води надійся шкоди.
На кожусі лежав, від холоду дрижав.
За одним разом дуба не зрубаєш.
Нема тіні без світла.
Без підпалу і дрова не горять.
Нехай іде дощ, наловим риби — буде борщ.
Сонечко в дорозі не спіткнеться.
Весняне сонце, як дівчини серце.
Як вітер не дме, то й листя не шелестить.
Біля сухого дерева й сире горить.
Казала баба: «Я на марець виставлю палець»,- та й у березні замерзла.
По бурі приходить гарна погода.
Вогонь кочерги не боїться.
Дощ ллє як з бочки, мабуть, десь бог чопок загубив та й нічим заткнуть.
З водою та вогнем не грайся.
З великої хмари малий дощ.
Від дощу — не у воду, від вогню — не в полум’я.
Хто вітрові служить, тому димом платять.
З гори вскач, а на гору хоч плач.
Пізнати дерево по його плоду.
Така благодать, що й світа божого не видать.
Хвали море, а держися землі.
Кожний дубок хвалить свій чубок.
Вітер надворі — радість і горе.
Оце дощ глухий: не йде, де просять, а йде, де косять, не йде, де чорно, а йде, де вчора.
Холод — не брат.
Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.
З неба зорі хвата, а під носом не бачить.
Мала крапля великий камінь продовбає.
Нема такого дерева, щоб на нього птиця не сідала.
Так холодно, що якби не вмів дрижати, то замерз би.
Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде.
Не привик ліс до наших коліс.
І лід дасть іскру, як дуже потерти.
Сніг сипле мов з рукава.
Вітер не дме, то й очерет не шумить.
Темно, хоч падай.
Як небесна височина, так морська глибина.
Смола до дуба не пристане.
Тяжко плисти проти води.
В морі тому води багато, що її ніхто не п’є.
З’явилися опеньки — літо закінчилося.
Не тепер по гриби ходити, але восени, як будуть родити.
Що горить, то не мерзне.
Валиться з ніг від самого вітру.
Посієш вітер — пожнеш бурю.
Хто обкидає болотом інших, у того руки брудні.
За рідною землею і в небі скучно.
Натягай вітрила, поки вітер віє.
Де коріння, там і дерево.
Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.
Вітер не піймаєш, дим не заховаєш.
Темно, хоч очі виколи.
Аби болото, а жаби будуть.
Весною відро води — ложка болота, восени ложка води — відро болота.
Хоч річка і невеличка, а береги ламає.
Без вогню пече.
Про гриб не згиб.
Море перепливти — не поле перейти.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
Осика сама собі дме, сама горить, сама собі й воду носить.
Сонце на всіх однаково світить.
Глибока вода не каламутиться.
Не треба дощ просити, він прийде, як будем косити.
Вміє поміж дощ ходити.
Ні холодно, ні душно, як на святках у сіряках.
Мороз і залізо рве та на льоту птицю б’є.
Сім літ морячив і моря не бачив.
Тікав від диму та впав у вогонь.
Роздайся, море, тріска пливе.
Де вогню нема, там не куриться.
Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.
Із стріх не капає, коли дощ не падає.
Вода з вогнем не товариші.
Пора до двора: сходить місяць і зоря.
Світить, та не гріє.
Шукай вітра в полі.
На старому вогнищі добре вогонь розкладати.
Аби вода, а жаби будуть.
Із малої іскри великий вогонь буває.
Вогню в шапці не гасять.
Кого не пече, той не відсувається.
Осика груш не родить.
Нема гори без долини.
Хто на морозі не бував, той і лнха не видав.
Вогонь — то брат води.
В тихому болоті чорти водяться.
Сонце — батько, місяць — вітчим.
Тепер уже не тим вітром повіяло.
Дощ у жнива — як п’яте колесо до воза.
Вітер у голові.
Буде погода: насподі болото, а зверху вода.
Буде погода, як не потече зверху вода.
Гора народила мишу.
Чоловік — не глина, а дощ — не дубина, не розмочить і не поб’є.
Під попелом жару не знати.
Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.
Багато диму — малий вогонь.
Що в лісі родиться, то в дворі згодиться.
Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться.
Сонця в мішок не зловиш.
Доки грім не гримне, баба не перехреститься.
Тихо, хоч мак сій.
Вітер добрий при стозі, а злий при морозі.
Багато диму — мало тепла.
Криве дерево горить так, як пряме.
Верба, що лугова трава: її викосиш, а вона знову виросте.
Куди хилить вітер, туди й гілля гнеться.
Де дуби, там і гриби.
На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.
Велике дерево поволі росте.
Град аж стогне в хмарі.
Тільки зірок з неба не знімає.
Вітер ламає найбільше дерево.
Ліс великий, а путнього дерева не знайдеш.
Вогню в полі далеко не занесеш.
Нема диму без вогню.
Прийшло з води, пішло з водою.
Мала вода — великий шум.
Не море топить кораблі, а вітер.
Мокрого поліна вогонь не лиже.
Багато грому — мало дощу.
Блискавка блисне — й камінь трісне.
Коли вогонь розгориться, то спалює і мокре, і сухе.
З-під ринви та на дощ.
Буря і дуба звалить.
Сильна вода греблю рве.
Зимове тепло, як мачушине добро.
Дощ вимочить, сонечко висушить, а буйні вітри голову розчешуть.
Мороз пішов поза шкірою.
Сонце — Бог, небо — не Бог.
Аби болото, а чорти найдуться.
Вогонь і вода добрі служити, але лихі панувати.
Коли грибно, то і хлібно.
Дерево криве, та яблука солодкі.
Вітра в полі доганяти.
І в погоду часом грім ударить.
Дощ і сніг на небі не згниють, але на землю прийдуть.
Кому місяць світить, тому і зорі всміхаються.
Холодно, хоч собак ганяй.
Хто бореться з морозом, у того завжди вуха мерзлі.
Чим більша буря, тим скоріш проходить.
Де високі гори, там глибокі доли.
Витягни біду з болота, а вона тобі на голову сяде.
Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.
Вітер подме — і сліди замете.
Від своєї тіні не сховаєшся.
Коли дрова горять, тоді й кашу вари.
Люди дякують дощеві, а подорожній лає.
Дуб ламається, а лозина нагинається.
Не в кожній воді мило розпуститься.
Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.
Зимове сонце, як удовине серце.
Проти вогню і камінь лютує.
Море — рибальське поле.
Не горить, а тліє.
Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес,- та все задурно.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Кожух лежить, а дурень дрижить.
Вогонь все спалить, а вода від одного бере, а другому дає.
Добре річці з потоками.
Снігу надме — хліба прибуде, вода розіллється — сіна набереться.
Мороз, аж іскри сиплються.
Бачить лиска, відкіль блиска, хвостом має, хмари не розмає.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.
Місяць — козацьке сонце.
Вода в одного бере, а другому дає.
На воді млин стоїть, та од води погибає.
Грім такий, що хоч тури гони, то не почують.
Взимку сонце крізь плач сміється.
Тепло, як у вусі.
Кому болото, а кому злото.
В зимовий холод кожний молод.
З сухого дерева добре вогонь класти.
Пар костей не ломить.
Верхове галуззя вітри ломлять.
Дуб — дерево хороше, та плоди його свиням годяться.
Дерево падає, куди хилиться.
Вогонь вогнем не загасиш.
Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.
Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла.
Сонце блисне — мочар висхне.
Не зігнешся до землі, то й гриба не знайдеш.
Що за холод, як козак молод.
Сонця решетом не вхопиш.
Всі ріки до моря ведуть.
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
До завірюхи треба кожуха.
Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи.
Глибока річка, як думка, йде спокійно.
Поле бачить, а ліс чує.
Вітер у кишенях свище.
Темно в хаті, як у горобину ніч.
І на сонці є плями.
Що має згоріти, то не потоне.
З вогню та в полум’я.
Вогонь — цар, а водиця — цариця.
Мерзлякуватому й на печі холодно.
Що не горить, того не треба гасити.
Мороз не велик, та стоять не велить.
Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
Слухай, діброво, що ліс говорить.
Після дощу сонце засяє.
В ліс не з’їздиш, то й на печі замерзнеш.
Зібралися тучки в кучки.
Де тепло, там і добро.
Гора з горою не сходиться.
Де один грибок, там цілий вінок.
І гриба знайти треба мати щастя.
З одного поліна вогню не розломиш.
Темно, хоч татарву веди.
Сади деревину — будеш їсти садовину.
Ні вогню, ні полум’я — тільки дим.
І найменша іскорка зродить най¬більший вогонь.
І найменший волос свою тінь кидає.
Від дощу втік, а під ринву сховався.
Так тепло, як циганові під ятером.
Грім гучний, а дощик малий.
Блисне сонце і в наше віконце.
Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
Дощ іде — гриби будуть.
З брудної води іще ніхто чистим не вийшов.
Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.
Від дощу під борону не сховаєшся.
Глибока вода тихо пливе.
Засвітить сонце і в наше віконце.
Де дим, там і вогонь.
Вогонь — більший ворог, як вода.
Сонце іде на літо, а зима на мороз.
Вода в решеті не встоїться.
Одно дерево — то ще не ліс.
Вогонь палить, вода студить.
Трапляється і такий год, що на день по сім погод.
Там такі дощі перуть, що аж клекотить.
Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, то й пастух устане.
Хто переплив море, той знає горе.
Куди вітер, туди й він.
Де верба, там і вода.
В ополонці вогонь не страшний.
Не всякі сліди вітер піском заносить.
Грім б’є у високе дерево.
Високі гори мають глибокі доли.
Хто змок, той води не боїться.
Вогонь з водою ніколи не погодиш.
Скільки хмара не стоятиме, а зсунеться.
Ліпше своє болото, як чуже золото.
Назвався грибом — лізь у кошик.
В ноги пече, а з носа тече.
Дерево замолоду нагинай — будеш мати в саду рай.
У вогні залізо сталиться.
В вогонь за ним пішов би.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде, мете і зверху йде.
І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Водою воду не загатиш.
Аби на мене місяць світив, а зорі будуть.
Ранній дощ, що вдовиний плач: довго не триває.
Як сіно косять, то дощів не про¬сять — самі йдуть.
Дрижаків наївся.
Криве дерево, але рівно горить.
Буря в склянці води.
Аби дубки, а берізки будуть.
На вогонь дров не наберешся, а на піт — сорочок.
Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу — корець болота.
В часи погоди бійся великої води.
З вітром прийшло, за вітром і пішло.
Не все дощ іде, як гримить.
Вчорашньої води не доженеш.
Уночі тріщить, а вдень плющить.
В болото влізти легко, а назад хоч воли впрягай.
Головня мала, а диму повна хата.
Багато снігу в році — багато хліба в тоці.
На дощі змокнеш і в плащі.
Гаси вогонь, поки не розгорівся.
І великий дуб від малої сокири падає.
Досить одного сонця на небі.
Поле має вуха, а ліс очі.
І за горами люди живуть.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.
З вогнем не жартуй.
Молодий місяць не всю ніч світить.
Під лісом живе, а соломою топить.
Холод не терпить голоду.
Стояча вода — калюжа.
З вогнем не жартуй, воді не вір і з вітром не дружи.
Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.
І в попелі іскра буває.
Ще і в мишачу нірку навіє снігу.
Тиха погода, хоч мак сій.
Сонце світить на добрих і злих.
Не скрізь там вода, куди хилиться верба.
Поля, що й курці лапкою нема де ступити.
Скільки сніг не лежатиме, а розтанути мусить.
Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.
В холодну погоду добрий господар і собаку на вулицю не вижене.
Вогонь — біда, і вода — біда, а без вогню і без води ще більша біда.
Південний вітер — бідний батько.
Холодно в хаті, хоч вовків ганяй.
Природа одному мати, другому — мачуха.
Не кожна хмара приносить дощ.
Погода робить сіно, а час — гроші.
Після дощу буває ясна погода.
Не маю ні від сонця, ні від місяця.
Бистра вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить.
Жди з моря погоди, то роса очі виїсть.
Краще почервоніти, як посиніти.
Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.
Кого не пече, тому не гаряче.
Погода — всім вигода, а сльота — всім гризота.
Ложкою моря не вичерпаєш.
Мені все вітер в очі — як вдень, так і вночі.
Там того поля на заячий скік.
Місяць — батько, звізда — мати, сонце — їх дитятко.
Дощ упору — золото.
Ліс сам себе чистить.
Зорі з неба здіймає.
До першого грому земля не розмерзається.
Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.
Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.
Звідки не візьми — грім серед ясного неба.
Дай полю гною — дасть хліба вволю.
Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.
Одна головня і в печі гасне, а дві і в полі горять.
Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете.
Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає.
По морі плавав, а води не бачив.
В сіні вогню не сховаєш.
Гарно і при місяцю, коли сонця немає.
З гори не треба пхати — само піде.
Де вода, там і біда.
Від одного удару дерево не падає.
Мороз — не свій брат.
Це не те, що мете, а те, що віє.
Кожний вітер по-своєму дме.
Хто полю годить, тому жито родить.
Не вибереш дубинки без кривинки.
Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.
Жди, грибе, може, тебе хтось здибле.
Де грім гуде, там мокне хтось.
Коробом сонце, ситом дощ.
В глибокій воді — велика риба.
Погода: один день блисне, а сім день кисне.
Де руки гріть, там треба і вогню.
Як приходить сніг з дощем, то йдуть до шевця з плачем.
Доки сонце зійде, роса очі виїсть.
Вогонь і вода добре служать, але лихо панують.
Після дощу і сонце засяє.
Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає.
Від вогню і камінь трісне.
Така погода, що хто вмер, той каятиметься.
Ночвами моря не переплисти.
Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.
Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.
Українські прислів’я та приказки про взаємини між людьми, дружбу і товаришування
Добре братство миліше, ніж багатство.
Гості об’їдять кості.
Ми з тобою — як риба з водою.
Велетень у громаді, як правда в пораді.
Дай, боже, гостя в дім, то і я нап’юсь при нім.
Біда, коли один в бороні, а десять в стороні.
Або ви, кумо, їжте борщ, а я буду м’ясо, а ні, то я буду м’ясо, а ви борщ.
Яке частування, таке й дякування.
Нехай буде, як скажуть люде.
За багатим столом багато й приятелів.
Не було в куми запаски, аж гляди — кума в плахті походжає.
Громада — великий чоловік.
З дурнем подружитися — свій розум тратити.
Отаманом громада кріпка.
Хочеш позбутися грошей — знайди собі приятелів.
З добрим дружись, а лихих стережись.
Однією рукою в долоні не заплещеш.
Хто з тобою роздружився, той з тобою й не дружив.
Як Микита воли мав, то Микита кумував, а як воли одпали, кумувати просить перестали.
Хто гостю радий, той і собаку його нагодує.
Приятелів тьма, а вірного друга нема.
За добру громаду варто і головою наложити.
Казала кума: дам пшона, а в неї самої нема.
Чим хата багата, тим і гостям рада.
Кум не кум, а з черешні злазь!
Два рази гостям рад: раз, що приїхали, а раз, що від’їхали.
Полюбив кум куму, бо не було кому.
Такі вони друзі, що коли б’ються, то й колом не розженеш.
З добрим поживеш — добро переймеш, а з лихим зійдешся — того й наберешся.
Одна ластівка весни не робить.
Два третього не чекають, а четвертого не питають.
Будьте, як дома, а поводьтесь, як в гостях.
Друга за гроші не купиш.
Що не є в печі, те й на стіл мечи!
Якби знаття, що в кума пиття, то б і діти забрав.
Кінь з волом не пара.
Давніх друзів забувають, а при горі споминають.
Хто кумить і сварить, додому не пашить.
Ситого гостя добре годувати.
Пробуй золото вогнем, а друзів — грішми.
Старий друг ліпший нових двух.
У друга вода солодша від вражого меду.
Гарними розмовами гостей не наситиш.
Один у полі не воїн.
Біля чого потрешся, того й сам наберешся.
Берись дружно — не буде сутужно.
Де згода панує, там і горе танцює.
Риба і гості псуються через три дні.
Наші й кумі все просо на умі.
Одна квітка не робить вінка.
Гість першого дня — золото, другого — срібло, а третього — мідь: додому їдь.
Відігрів змію за пазухою.
Кому яке діло, що кума з кумом сиділа.
Козла бійся спереду, коня — ззаду,а лиху людину — з обох боків.
Без брата проживеш, а без сусіда — ні.
Пішов би в гості, та ніхто не запрошує.
Для милого друга і воли з плуга.
Що тобі не мило, другому не зич.
Несе чорт гості.
Нема друга — шукай, а знайшов — бережи.
При добрій годині всі друзі й побратими.
В гурті робити — як із гори бігти.
Не так тії сто братів, як сто друзів.
Обоє рябоє.
То добрий гість, що мало їсть.
Дружба дружбою, а служба службою.
Гість — як невільник: де посадять, там і сидить.
Мирська шия товста.
Дружний табун і вовків не боїться.
Позичати — друг, віддавати — ворог.
Де тебе не просять, хай тебе там чорти не носять.
Не бити кума — не пити пива.
Хорони мене, господи, від приятелів, бо з ворогами я сам собі раду дам.
Дурний друг — недруг.
Найти друга, за якого можна померти,- легко, а такого, щоб за тебе помер,- важко.
Не все другу знати, що на серці в себе мати.
Сідайте, хай ноги для дороги!
Не май сто рублів, а одного друга.
З сусідом дружи, а тин городи
Як ся чоловік гаразд має, то і сусід у нього буває.
Як прийде туга, пізнаєш друга.
Який гість — така йому й честь.
Зло — зла й сподівайся.
Теревені точать, а свині в ріпі.
Хто перший приходить, тому першому і подають.
Гуртом і чорта поборем.
Гуртом можна і море загатити.
Живи для людей, поживуть люди і для тебе.
Бог дав свято, а чорт — гості.
Їхало помело: в гостях у віхтя було.
Кум кума пізнав і на пиво позвав.
Один кіл плота не держить.
Не зійшлись звичаями — не бути дружбі.
Який гість, такий і калач.
Гостя по одежі стрічають, а по розуму проводжають.
Такого собі приятеля знайшов, що навіть до пекла би з ним пішов.
Непроханий гість гірше татарина.
Собором і чорта поборем.
Коли сусід, як мід, то проси його на обід.
Попри двох і третій влізе.
Не заглядай до сусіда — може з того бути біда.
Семеро воює, а один горює.
Зла компанія, що вугілля: як не впече, то замарає.
Гуртом і каша краще їсться.
Нікому не вір, то й ніхто не зрадить.
У товаристві лад — усяк тому рад.
Гість гостя ненавидить, а господар обох.
В кожної куми свої пироги.
Всі за одного, один за всіх.
Бійся друга, як ворога.
Як ми до людей, так і люди до нас.
Просили на дорозі, щоб не були на порозі.
З ким поведешся, від того й наберешся.
Що громада забажає, того і пан не поламає.
Одна бджола меду не наносить.
За компанію і циган повісився.
Без одної крупи горщик повний буде.
Сусід спати не дає: добре живе.
В гості ходить — треба і до себе водить.
Кума з кумою тирири, а свині моркву порили.
Чим маю, тим приймаю.
Гуртом добре й батька бити.
Вірний приятель — то найбільший скарб.
Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться.
Ворон ворону очей не виклює.
Жінка суджена, а кума люблена.
Друзі — це злодії часу.
Розумна кума, як бочка пшона, а як пшоно в вузлі, то й розуму нема.
Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже.
Попереду людей не біжи, а від людей не відставай.
Добрий чоловік — надійніше кам’яного мосту.
Ситник берднику не товариш.
Як маєш сусіду пустити, то в сінях камінь положи.
В гурті — то й смерть не страшна.
Як не матимеш друга, не матимеш ворога.
Яка громада, така її рада.
Ніхто не знає, тільки дід, баба та ціла громада.
В лиху годину узнаєш вірну людину.
Річ краще нова, а дружба — стара.
Краще солом’яна згода, як золота звада.
Голодній кумі лиш хліб на умі.
Нових друзів наживай, старих не забувай.
Поганого чоловіка в побратими не бери.
Один гість — радість, два — вага, три — тягар.
В гурті і комар сила.
Який сусіда, така й бесіда.
Стривай, кума, не з тої ноги танцювати пішла!
Одна головешка в печі гасне, а дві в полі горять.
Незвані гості гризуть кості.
Один дуб у полі — не ліс.
За запросини грошей не беруть.
Що людям, те й нам.
Без вірного друга — великая туга.
Як роблять укупі, не болить у пупі.
Де двоє їдять, там і третій наїсться.
Кум — не родина, зять — не дитина, а невістка — чужа кістка.
Діти в кут, коли гості в хату йдуть.
Без біди друга не пізнаєш.
Прийде сто душ та візьме сто груш, то мало що останеться, а прийде сто душ, принесе сто груш, то буде мірка.
Не сподівайтесь, кумасю, на пиріжки, та їжте хлібець.
Коли дихнуть усі люди, то вітер буде.
Всі одним миром мазані.
Хто друг кожному, той не друг жодному..
Що громаді, те й бабі.
Любиш в гостях бувати, люби ж гостей і приймати.
В гурті і пісня в лад іде.
Побраталася свиня з пастухом.
Біля сухого дерева й сире горить.
У гостях добре, а вдома краще.
В пригоді признавай приятеля.
Тоді сусід добрий, коли мішок повний.
Ой дружба, дружба, гірка твоя служба!
Одна голова добре, дві ліпше, але хай одна розважить і поважить.
Дружній череді і вовк не страшний.
Погане товариство і доброго чоловіка зіпсує.
Найду куму, аби було к чому.
Добре, як сусід близький, а перелаз низький.
Не звикай у гостях, бо й дома захочеш.
Один другого не переважить, хоч на одній гілляці повісь.
Гостям сміх, а хазяям сльози.
У хорошій компанії розуму наберешся, а в поганій і свій загубиш.
Кум не кум, а в горох не лізь!
Коли хочеш позбутися друга, позич йому грошей.
Краще погана дорога, ніж поганий супутник.
Чим багаті, тим і раді.
Хто до кого пристає, таким і стає.
Приятелева вода лучча воронового меду.
Вовк вівці не товариш.
Що за дружба — і сокирою не розрубаєш.
Без ради і військо гине.
Хвалить кум куму, як нема кому.
Хорошого друга узнаєш, як з ним розлучишся.
Братайся віл з волом, кінь з конем, а свиня об тин, коли нема з ким.
Медвідь корові не брат.
Знехочу кум у кума порося з’їв, їла б кума, та ложки нема.
Друзі пізнаються в біді.
Людина без друзів, що дерево без коріння.
Згода будує, а незгода руйнує.
Дерево міцне корінням, людина — друзями.
Копа (судна громада в XVI ст.) переможе й попа.
Говорити правду — втратити дружбу.
Коло пекла живучи, треба й чорта за кума просити.
Дружба родиться в біді, а гартується в труді.
Де на двох вариться, там третій поживиться.
З паном не дружись, а жінці не звіряйсь.
Ліпше свій гість, як чужих шість.
Не обгороджуй себе огорожею, а приятелями.
Бодай доброго сусіда мати та своїм плугом орати.
Знає кума — знає півсела.
Не хочеш страти — не сунься ні в куми, ні в свати.
Хто перший, той ліпший.
З одної ягоди немає вигоди.
Ніколи не треба нехтувати товариською допомогою.
Гість хазяїнові не укажчик.
Два третього не ждуть.
З добрим дружись, а лихого стережись.
Нема кращого друга, як вірна подруга.
З добрими людьми завжди згоди можна дійти.
Кого люди за люди мають, з тим кумаються.
Один гусак поля не витопче.
Де незгода, там часто шкода.
Дружба — як дзеркало: розіб’єш, не складеш.
Своїх друзів наживай, та й батькових не втрачай.
Бійся не чорта, а лихого чоловіка.
В гостях добре їсти й пити, а вдома спати.
Не сват сотник коробейнику.
Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш.
Кінний пішому не товариш.
Дарма що кума бліда, аби пиріг спекла.
Як зберуться тучки в кучки — буде громовиця.
Не дарунок дорогий, а дорога любов.
Не позичай у сусіда розуму.
При пості добре відбути гості.
Від лихого поли вріж та тікай.
Більший чоловік громада, ніж пан.
Усім по сім, а нам по вісім.
Були б пиріжки, будуть і дружки.
Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати, — хоч зимуй!
Невчасні гості гірше від татарів.
Від податків та гостей не відкрутишся.
Приятельство що старше, то сильніше.
Для приятеля нового не цурайся старого.
Щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти.
Милі гості, чи не надокучили вам хазяї?
Нема більшої біди над лихі сусіди.
Веселий гість — дому радість.
Знають сусіди твої біди.
Для приятеля нового не пускайся старого.
На кожний чмих не наздоровкаєшся.
Ниточка доведе до клубочка.
Що хата має, тим і приймає.
Одежа краща нова, друзі кращі старі.
Для проханого гостя багато треба, а несподіваний гість, що не постав, то їсть.
Сонце зігріває повітря, друг — душу.
Ситий голодному не товариш.
Не давай грошей — не втрачай дружби
Сусід не захоче, то й миру не буде.
Нащо мені кума, були б пироги.
То не друг, що хвалить тихо, а то друг, що хвалить вслух.
Добрий сусід — найближча родина.
Чоловік без друга, що їжа без солі.
Давай дружити: то я до тебе, то ти мене до себе.
Борони мене, боже, від приятеля, бо з ворогом я дам собі раду.
З громади по крихті — голодному пиріг.
Сусідські діти — найпустіші.
Не карай, боже, нічим, як другом лихим.
Де кум, а де коровай.
Добре ім’я — найкраще багатство.
Для милого дружка і сережки з вушка.
Поки щастя плужить, доти приятель служить.
Яка днина, така і гостина.
Гусь свині не товариш.
В купі і беззубий собака гавкає.
Дружба та братство — дорожче багатства.
Поділена радість подвійна, а поділене горе вдвічі менше.
Їхав до Хоми, а заїхав до куми.
Давали їсти й пити, та не було кому просити.
Куме, куме, солома ся суне!
З громади по латці — голому свитка.
Удвох, кажуть люди, легше плакати неначе.
Незваний гість — гірше вовка.
Де дружно, там і хлібно.
Під лихий час і кум за собаку.
Семеро одного не ждуть.
Більша громада, як одна баба.
Втікайте, куме, бо біда суне.
Друг-боягуз гірше ворога.
Юнь до коня, а молодець до молодця.
В гостину збирайся, але вдома пообідати не забувай.
Дурний розумного, а п’яний тверезого не люблять.
Що громада скаже, то і пан не розв’яже.
У сусіда повна піч дров, та горять, а у мене одно, та й те не хоче.
Хто красно говорить, громаду на гачок ловить.
Не бажай другому того, чого сам не хочеш.
Просили, запрошували, з хати шапку викидали, ледве живим лишився.
Недруг піддакує, а друг сперечається.
Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — завзятих ворогів.
Лихий доброго псує.
Вітали, але сідати не просили.
Коли мішок, як теля, приятелів тьма, а як лата — нема ні сестри, ні брата.
В гостях добре, а дома найлучче.
Гість рідко буває, та багато бачить.
Два коти в однім мішку не влежаться.
Не трать, куме, сили, спускайся на дно.
Де щастя упало, там приятелів мало.
Де часто гостина, там голод недалеко.
Пора гостям і честь знати.
Дружби дружбою шукають.
Гарні гості, та не в пору.
Міцну дружбу і вогонь не спопелить.
Скажи мені, хто твій товариш, — тоді я скажу хто ти.
Дружба — велика сила.
Дома їж, що хочеш, а в гостях, що дадуть.
Добрі гості, та в середу трапились.
Побратався собака з горобцем.
На ласий кусок найдеться куток.
Треба і в пеклі приятеля мати.
Коли надувся, як сич, то гостей не клич.
Рад би гостю — хліба шкода.
Старих приятелів забувають, а при біді споминають.
Де дружніші, там і сильніші.
Дружба — найбільший скарб.
Кума без ума, а в кума і того нема.
Набралося гостей з усіх волостей.
Коли їдеш у гостину, бери хліб у торбину.
Годі, куме, їсти, бо не буде на пироги місця.
Горщик котлу не товариш.
Чоловік громади не споможе, а громада одного може.
Хоч ошукаюся, та там, де всі люди.
Господи-боже, чи мав ти гості?
Дружні сороки і орла заклюють.
Вчора браталися, нині розсталися.
Друга шукай, а найдеш — тримай.
Близький сусід кращий від далекого брата.
Не в службу, а в дружбу.
Ліпше десять приятелів, ніж один ворог.
В гостях за їжу останній приймайся, а перший переставай.
Гурту і вовк не страшний.
У сусіда ані коня не купуй, ані жінки не бери, бо будуть утікати.
Громада — це рада, що рішила, так і буде.
Не купуй собі дім, а купи собі сусіда: хату купиш, а сусіда не продаси.
Добре тим живеться, де гуртом сіється і жнеться.
Хто себе надміру любить, той друзів не має.
Що два, то не один.
Прийшов гість та на голу кість.
Не май друга вірного, не будеш мати зрадного.
Одним пальцем і голки не вдержиш.
Кожух краще новий, а приятель старий.
Що в людей ведеться, то і в нас не минеться.
Українські прислів’я та приказки про птахів
Не вчи орла літати, а рибу плавати.
Мудріші тепер яйця, ніж кури.
То стріляний горобець.
Вороні соколом не бути.
Кібчик — птичка невеличка, та пазурі гострі.
Зозуля своє гніздо не в’є.
Ліпше пташці на зеленій вітці, ніж у пана в золотій клітці.
Без півня хата глуха.
Лякана ворона куща боїться.
Круки сідають, а пани на людську душу чигають.
Ластівки вилітають — годину обіцяють.
Хто б дятла знав, якби не його ніс.
Де лелека водиться, там щастя родиться.
Краще нині горобець, як узавтра голубець.
На кого ворони, на того й сороки.
І соловейко не співає, коли їсти не має.
Прирівняв солов’я до зозулі.
Кулик — не велик, а все-таки птиця.
Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють.
Сова плаче — сліз не має.
Не потрібна солов’ю золота клітка, краща йому зеленая вітка.
Краще битися орлом, ніж жити зайцем.
Сова вдень мовчить, а вночі кричить.
Лови журавля в небі.
Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі.
Ліпше горобець в руці, чим заєць в лісі.
Одна ластівка не робить весни.
Не вчи орла літати, а солов’я співати.
Кожна пташка своє гніздо хвалить.
Синиця — не птиця.
Кожна птиця знайде свого Гриця.
Не одна сорока білобока.
Не вилітала ворона замолоду у вирій, то й не полетить на старість.
Ранні ластівки — щасливий рік.
Гусь свині не товариш.
Горобців боятися — проса не сіяти.
Всяка курка не дурна: не од себе, а все до себе гребе.
Підстреленого сокола і ворона клює.
Ліпше горобець у жмені, як журавель у небі.
Добра птиця свого гнізда не каляє.
Вороні і мило не поможе — все чорна буде.
Співатиме півень, чи ні, а день буде.
Кому ведеться, тому і півень несеться.
Видно паву і по носі, що бродила по просі.
Яка пташка, така й пісня.
Сова спить, а кури бачить.
Індик думав та й у борщ попав.
Гарна клітка не нагодує пташки.
Рано б пташка запіла, якби киця не з’їла.
Знати сокола по польоту, а доброго молодця по походці.
Кожний кулик своє болото хвалить.
Сорока гостей кличе.
Не хотіла чапля рибок, а тепер їсть жаби.
Добра квочка одним оком зерно бачить, другим — шуліку.
Оце тобі, чайко, за те і плата, що в тебе голівка чубата.
Голодній курці просо сниться.
Ще жодне мило крука не змінило.
Не каркала ворона, догори летючи, а наділ і поготів не буде.
Воля пташці краща від золотої клітки.
Своє гніздо найтепліше.
Сорока на хвості принесла.
Не прилетів соловей, нехай же іволга за нього править.
Соловей співає, поки голос має.
І чорна курка білі яйця несе.
Молоде орля, та вище старого літає.
Гарне пір’ячко на одуді, та сам смердить.
Куди ворона, туди й хвіст.
Двох сорок разом за хвіст не вдержиш.
Куди орли літають, туди сорок не пускають.
Сові сонце очі коле.
Як багато птиць, не буде гусениць.
При соловію і горобець співак.
Видно птаха по пір’ю.
Не грати горобцеві з соколом.
Доспівалась пташка до зими, пришилося під стріхою зимувати.
Куди вороні не літати, то треба крилами махати.
Горобець маленький, а серденько має.
Старого горобця на полову не зловиш.
Ще й на нашій вулиці зозуля закує.
Вліз між ворони, кракай, як і вони.
Ліпше пташині голодом у лісі, як при цукрі у багатій стрісі.
Горобці крупу з’їли, а синиця в клітку попала.
Не дурний крук пустити з рук.
Не ходи у воду за птицею, а у ліс за рибою.
Кулик кулика бачить здалека.
Гуси летять — зиму на хвості несуть.
Не всі кури одної натури.
Де ластівка не літає, а на весну додому прилітає.
Нащо вороні великі розговори, коли вона знав своє «кра».
Кому що, а курці просо.
Соловейко щебече, а баба й собі пробує.
Унадився журавель до бабиних конопель.
Крук крукові ока не видзьобає.
Хоч соловейко маленький, та його пісні удаленькі.
Свого гнізда не цурайся.
Синицю хоч на пшеницю, так не буде толку.
Від ворон відстала, до пав не пристала.
Ворона прямо літає, та ніколи дома не ночує.
Всяка пташка свої пісні має.
Де багато пташок, там нема комашок.
Видно птаха по польоту.
У кожного солов’я пісня своя.
Погана та пташка, якій своє гніздо не миле.
Соловей тоді починає співати, як нап’ється води з березового листя.
Знати ворону по польоту.
Орел мух не ловить.
Не штука встрелити крука, як сидить, але штука, як летить.
І сорока розказує, та толку мало.
Де ті горобці подінуться, як корчма згорить?
Кому весілля, а курці смерть.
Яка ворона в воду, така й з води.
Із ворон почали, а на сороки перевели.
Журавлі прилетіли — весну принесли.
Маленька пташка, та гострий дзьобик.
Дружні сороки і орла заклюють.
Не поможе вороні купіль, а крукові мило.
Сорока з тину, а десять — на тин.
Нікому сама птаха в руки не вскочить.
Він такий, що його й кури заклюють.
Старий ворон густо не кряче.
Цокотала сорока пугачеві і про те і про се, і про Якова, і про всякого, а він їй в одвіт: «Пугу!»
Ворона — сові не оборона.
Ластівка весну починає, осінь накликає.
Зозуля житнім колосом удавилася.
Яйця курей учать.
Куди б ворона не літала, завжди на гній сяде.
З курми спати лягай і з курми вставай.
Зав’яз пазурець — і пташці кінець.
Про те зозуля кує, що свого гнізда не має.
Опустив крила, як обскубана гуска.
Йому й ворона за солов’я стане.
Ніхто не буде знати, тільки сич та сова, та людей півсела.
За морем і синиця птиця.
Всяка пташка своє гніздо знає.
Ворона хоч мала, а рот великий.
Голу кістку і ворона не хоче дзьобати.
Не кричали журавлі, як з вирію летіли, не будуть кричати, як і назад летітимуть.
По горобцях з гармат не стріляють.
Де стерво, там і круки.
Сокола з рук не пускай.
У всякої пташки свої замашки.
Всяка сорока від свого язика страждає.
Голодній курці все просо на думці.
Сорока у ворони просить оборони.
Ластівка день починає, а соловей його кінчає.
Ворона вороні ока не виклює.
Ворона й за морем літає, та дурна вертається.
Зозуля собі гнізда не мостить.
Сорока скрегоче, бо гостей хоче.
Кому ворон над головою кряче, той має щастя собаче.
Українські прислів’я та приказки про сім’ю та родинне життя
Шануй батька-матір, будеш довголітен на землі.
Нащо й ліпший клад, коли в сім’ї лад
Живуть між собою, як риба з водою.
Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоть не скривиться, то не висміє.
Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями.
Матері своїх дітей жаль, хоч найменшого, хоч найбільшого.
Найлучча спілка — чоловік і жінка!
Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках.
Василь бабі сестра у перших.
На сонці тепло, а біля матері добре.
Близька рідня — на одному сонці онучі сушили.
Поки діда, поти й хліба.
Добрі діти доброго слова послухають,а лихі — й дрючка не бояться.
Жінка чоловікові подруга, а не прислуга.
Свій як не заплаче, то скривиться, а чужий і не подивиться.
Чоловік погрішив, так в людях гріх, а жінка погрішила — додому принесла.
У поганого та недоброго чоловіка жінка завжди нерозумна.
Добрий чоловік жінці ліпший від матері.
Такий родич, як чорт козі дядько.
По дочці і зять милий, по невістці і син чужий.
Жінка дає більше, як обіцяє, чоловік обіцяє більше, ніж дає.
Добра то дитина: коли спить, то не плаче.
Чоловік у домі — голова, а жінка — душа.
Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.
Які коні, такий віз, який їхав, таку й віз.
І в лиху годину не кидай дружину.
У кого є ненька, у того й голівонька гладенька.
Де старі вівці, там і ягнята.
Доти ягнятка скачуть, доки матір бачать.
Ваша Катерина нашій Орині двоюрідна Одарка.
Зимнє тепло, як мачушине добро, як мачушине добро.
Сліпе щеня і те до матері лізе.
Моя хата — мандрівочка, моя сестриця — в криниці водиця, мої перини — степові травини.
Діти, діти, де вас подіти? На піч покидати та й їсти не дати!
У нашого Омелька невелика сімейка: тільки він та вона, та старий та стара, тільки Сидір та Нестірко, та діток шестірко, та батько та мати, та їхні три брати.
Від лося — лосята, а від свині — поросята.
Син мій, а розум у нього свій.
Матір ні купити, ні заслужити.
Краще сім раз горіти, аніж один раз овдовіти.
Хату руки держать.
Яка мама — така сама.
Від малих дітей голова болить, а від великих — серце.
На чужих жінок не задивляйся, а за своєю подивись.
Чужий син дурний — сміх, а свій син нерозумний — плач.
Ми родичі: ваші собаки їли, а наші на ваших через тин гавкали.
Не та щаслива, що в батька щаслива, а що в чоловіка.
Не то сирота, що роду нема, а то сирота, що долі не має.
Сметана на голові устоялась би — такий тихий.
Чужа жінка — лебідонька, а своя — полин гіркий.
Все купиш, лише тата й мами — ні.
На світі знайдеш усе, крім рідної матері.
Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
Мати б’є, то не болить, а мачуха як подивиться, то й на душі холоне.
Мене мати цілий вік дурила: Казала «битиму», та й не била.
Як дід до баби, так баба до діда.
Діти — до часу, а онуки — до смерті.
Без хазяїна двір, а без хазяйки хата, плаче.
У дитини заболить пальчик, у матері — серце.
Яке дибало, таке й здибало.
Нема у світі цвіту цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки.
Бритви й жінки не позичай нікому.
Восени і курчата курми будуть.
Нащо й гроші, коли чоловік хороший.
Де одинець — хазяйству кінець, де сім — щастя всім.
Яке волокно, таке й полотно.
Жіноча робота ніколи не лягає спати.
Обідала не обідала, аби рід одвідала.
В приймах приймаки і на віник кажуть «ви», а на козу — «дядина».
Де птахи гніздяться, там видно пташенят.
Краще жінка сварлива, ніж дурна.
Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.
Не потрібен і клад, коли у чоловіка з жінкою лад.
З кривого дерева крива й тінь.
Яка гребля, такий млин; який батько, такий син.
У лихої свекрухи і ззаду очі.
Гроші, молода жінка і бистрі коні — то смерть.
При добрій годині — брати й побратими, а при лихій годині — нема й родини.
Яке зіллячко, таке й сім’ячко.
Які мамка й татко, таке й дитятко.
Жінка за три угли хату держить, а чоловік за один.
Жінка для совіту, теща для привіту,матінка рідна краща всього світу.
Дитина до семи літ правду каже.
Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить.
Малі діти не дають спати, а великі — дихати.
Поки баби, поти й ради.
Нема вірнішого приятеля, як добра жінка.
Чим би дитина не бавилась, аби не плакала!
На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним жити легко.
При добрій годині — брати й побратими, а при лихій годині — немає й родини.
Які самі, такі й сини.
Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоре розтане.
Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.
Брат любить сестру багату, а чоловік жінку здорову.
В сім’ї не без виродка.
Чий корінь, того й плід.
Не ясла до коней ходять, а коні до ясел.
Нема того краму, щоб купити маму.
За доброго мужа жона, як ружа, а за лихого — драба, за рік, за два — баба.
Годуй сина для себе, а дочку — для людей.
Ніхто не бачить, як сирота плаче.
Яблучко від яблуні недалеко відкотиться.
Яке коріння — таке й насіння.
Батьки бережуть дочку до вінця, а чоловік жінку до кінця.
Одна мати вірна порада.
До свого роду — хоч через воду.
Вдовець — дітям не отець, бо й сам круглий сирота.
Рід великий, а пообідать ніде.
Парочка — Мартин та Одарочка!
Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — кінець.
Од господаря повинно пахнути вітром, а од господині димом.
Дім держиться не на землі, а на жінці.
Як до такого роду, то краще з моста в воду.
Головонька наша бідна, що в нас матінка не рідна.
Нема батька — півсироти, нема матері — сирота повна.
Рідна мати високо замахує, а помалу б’є.
Красна пава пір’ям, а жінка чоловіком.
Багато няньок — дитина без носа.
Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
Не вмів слухать батька, слухай собачої шкури.
Од господаря повинно пахнути вітром, а од господині — димом.
Своїх багато, а як прийдеться топиться, то ні за кого ухопиться.
Бачать очі ревниві дальше, як орлині.
Як люба дружина, то люба й в ряднині.
Всяка пташка своє гніздо знає.
Малі діти — малий клопіт; великі діти — великий клопіт.
Дитина плаче, а матері боляче.
Який дуб, такий тин; який батько, такий син.
Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти.
Рідня — серед дня, а як сонце сховається, то й не родичається.
Його мати моїй матері двоюрідна Параска.
Українські прислів’я та приказки про воду
Він, як вода, скрізь просочиться.
І вода як на місці стоїть, то засмерджується.
Не тим крапля камінець довбає, що сильна, а тим, що часто падає.
Мала вода — великий шум.
Без води й борщу не звариш.
Без води і не туди, і не сюди.
Пролиту воду назад не збереш.
Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела пити.
Глибока вода тихо пливе.
Де вода, там і біда.
Коло води ходячи, умочишся.
Не ходи у воду за птицею, а в ліс за рибою.
В решеті води не наносиш.
Вода все сполоще, крім лихого слова.
Чим глибша вода, тим більша риба.
Проти води пливе.
Він із води сухим вийде.
Вивели його на чисту воду.
Не все переймай, що по воді пливе.
У воді стоїть, а води просить.
З брудної води ще ніхто чистим не вийшов.
Прийшло з води, пішло з водою.
Він без кінця воду варить.
Як води боятися, то не купатися.
В океані води не зміряєш.
Від великої води надійся шкоди.
Ваша вода мокра, ще й зимна.
Тиха вода береги рве.
Вода в решеті не встоїть.
Тиха вода найглибша.
Вода в одного бере, а другому дає.
Вода крапля по краплі і камінь довбає.
Чий берег, того й вода.
Водою воду не загадиш.
Вчорашньої води не доженеш.
Вода найде собі дорогу.
Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися.
Він і на холодну воду дує.
Він такий, що й у ложці води втопиться.
Вода греблю рве.
Води — хоч топитись, та нема де напитись.
Не виливай каламутну воду, доки чисту не найдеш.
Де вода, там і верба.
Вода ума не мутить та й голови не смутить.
Він у десятьох водах митий.
У каламутній воді рибу ловлять.
Води — хоч мийся, ліса — хоч бийся, хліба — хоч плач.
За водою підеш, то й не вернешся.
Він ані в воді не втоне, ані в огні не згорить.
Не спитавшись броду, не сунься в воду.
Глибока вода не каламутиться.
Українські прислів’я та приказки про здоров’я, болячки та все, що з тим в парі йде
1
Здоров’я нівроку, аби не муляло збоку.
Великий дуб, та дупластий, а маленький, та натоптаний.
Череп’я довше живе, як цілий глек.
Йому вже не топтати ряст.
Сліпий краще ходить, як поводир водить.
Здоровому пироги не вадять.
Змучився, ледве в нім душа теліпається.
На живому все заживе.
Здорова, як вода.
Каліка — не довіка, а пан — не до смерті.
Болить у грудях — не буть йому в людях.
Добра голова поболить та й перестане.
Був у Римі, та й папи не бачив.
Відхорую, але не подарую.
Так болить, що якби не вмів стогнати, то вмер би.
Хто хвороб у собі шукає, той завжди їх повно мав.
Який «Здоров!», такий «Помагай-Бог!»
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий.
Здоровому животу і редька не шкодить, а хворому і масло шкодить.
Гаман — не свято, трясця — не хвороба.
Здоровому все на здоров’я йде.
Хай Бог дасть на здоров’я!
Здоров’я, як щастя, коли його не помічаєш, значить, воно є.
Не смерть страшна, а недуга.
Хіба треба у недужого питати, чи бажає він здоров’я мати?
Болить бік дев’ятий рік, та й досі до болю не привик.
Скрипливе дерево скрипить, скрипить та й стоїть, а з рове вітер повіє і переверне.
Добре здоровому вчити хворого.
Був у бувальцях, знає, що кий, що палиця.
Здоров’я маємо — не дбаємо, а погубивши — плачемо.
До старості баба на базар ходила, а здоров’я так і не купила.
У кого болять очі, той пити не хоче.
Добрі зуби й камінь їстимуть.
На смик перепався.
Хворому нічого не миле.
Добра жінка і здоров’я — то найбільший скарб.
Кашель хвороба не лиха, та хата не втихає.
Якщо хочеш здоров’я мати, мусиш рано вставати, а звечора лягати.
Бував вже і на возі, і під возом.
Не здужа й перини підняти.
Най сліпий камінь у воду кине, то й видющий не знайде.
Від смерті не втечеш.
Він на тонку пряде.
Хвора: коли не вмре, то розпеститься.
Аби живі, а каліками будемо.
Лікар і лічить, і калічить.
Сліпий сліпому стежки не вкаже.
Добрі жорна усе перемелють.
Дай, Боже, здорово сходити, а на друге заробити!
Де болить, там і торкаєш кожну мить.
Скрипливе дерево довго живе.
Без здоров’я нема щастя.
Хочеш вилікуватись, то і в траві ліки знайдеш.
Турбота про здоров’я — кращі ліки.
Одноокий між сліпими король.
Бережи і шануй честь змолоду, а здоров’я — під старість.
Чи ти не з-під Глухова?
Здоровому все здорово.
Здоров’я — ка — на базарі не купиш.
Здоровий, як хрін.
Держи ноги в теплі, голову в холоді, живіт в голоді — не будеш хворіть,
Хто хоче одужати, тому не треба лягати.
Скрипливе дерево й дужого переживе.
Іржа залізо їсть, а чоловіка — хвороба.
Хворому годи завжди, як малому.
Немає більшого глухого од такого, що не хоче слухати.
Хвороба — як худа худоба.
Старому та слабому годи, як малому.
У хворого здоров’я питають.
Полегшало нашій матері: то сиділа, а то й лежати не дає.
Не шепчи глухому, не моргай сліпому.
Легше поранити, як вилікувати.
Над здоров’я нема старшого.
Стогнав батько на печі, ми його на лаву — він і замовк.
Був на коні і під конем, в ступі і за ступою, бачив лози і верболози, шилом вміє голити.
Скрипливе дерево здорове перестоїть.
Хворого піст, п’яного молитва, а сонного читання недалеко від себе стоять.
Хто довго спав — здоров’я проспав.
Здоров’я входить золотниками, а виходить пудами.
Найбільше щастя в житті — здоров’я.
Вмирати — не на вози збиратись.
Темному й сонце не поможе.
Тільки тінь з його осталась.
То слабого питають, а здоровий, що впійме, то змеле.
Більше разу не вмреш.
Коли б голова здорова, то будуть воли та й корова.
У горлі наче півники грають.
Здоров’я — над маєток.
Здоровий, як циганова коняка: день біжить, а три лежить.
Боліло, боліло — три хліби поїло.
Нема в світі ліку для довгого віку.
Хоч мале, та вузлувате.
Дай, Боже, разом двоє: щастя і здоров’я!
Держи голову в холоді, ноги в теплі, проживеш довгий вік на землі.
Хвороба нікого не красить.
Біль не виженеш, як собаку.
Найбільше багатство — здоров’я.
Де сонце не ходить, там лікар заходить.
Вилікувався на один бік.
І мох, і трава, і Мелашка крива.
З лікарем дружи, але не май в ньому потреби.
Поки хворий дихає, то все надіється.
Ліпша мала поміч, як велика хворість.
Доти добре, доки болить, бо як перестане, то вже й нас не стане.
Вмер — менше лиха знатиме.
Штурх Панька в око, бо Панько і так сліпий.
Сліпий не побачить, так вигадає.
Як хворий — звертайсь не до попа, а до лікаря.
Здоровий злидар щасливіший від хворого багача.
Плохеньке порося і в петрівку мерзне.
Досить жартувати, аби не хворувати.
Всюди бував і ніде місця не зігрів.
Верти, не верти, а треба умерти.
Дай, боже, жартувати, аби не хорувати.
Добре тому говорить, кого не болить.
Такий слабий, що не здужає й умерти.
Якби сліпий очі мав, то він би усе знав.
Поки чоловік здоров, то здоров’я не шанує.
Болюще — не пам’ятуще, минеться — знов заманеться.
Аби моя голова здорова була, то все гаразд буде.
На добрий камінь що не дай, то змеле.
Добре глухому й німому, бо не скажуть нікому.
Розкіш творить біль: як приходить — смакує, як виходить — катує.
Довго спати — здоров’я не мати.
Сліпий кривого доганяє.
Не поможе вже рута й маруна, як голова обернулася до труни.
Ліки одну слабість лікують, а другу готують.
3 сліпого, глухого, німого — найліпший чоловік.
Хто рано встає, той довше проживе.
Не з віка каліка, не до смерті пан.
Од вітру валиться.
Дай нам поправитись, і нам будуть кланятись.
Чув глухий, що сказав німий, що бачив сліпий, як тікав кривий.
Хто у світі не бував, той і дива не видав.
Часник сім хвороб лікує.
Скрипуче колесо довго їздить.
Полегшало нашій матері: з печі на лаву перебралася.
На плохенький животик і мед не йде в ротик.
Поможе чи не поможе, а ти плати, небоже.
Кривий кривого не напростує.
Як не завадить, так і не поможе.
На одне вухо оглух, а на друге й стільки не чує.
Біль без язика, але каже, де болить.
Верба товста, та всередині пуста.
Помірність — мати здоров’я.
На селі лікар — піч, а свиня — гастроном.
Глухий — що хоч йому з гармати стріляй над вухом, то не почує.
Вмерти ніколи не пізно.
Кого болять кості, той не думає в гості.
Рухайся більше — проживеш довше.
Сміх краще лікує, ніж усі ліки.
Ліченою конякою не поїдеш.
Глухий глухого не спитає, чому він недочуває.
Біль мовчанки не знає.
Зуб болить, аж око в’яне.
Здорове дерево, та дуплувате.
Природа, час і терпеливість — це найкращі лікарі.
Загоїться, поки весілля скоїться.
Не поможе ні кропило, ні кадило.
Заздрість здоров’я їсть.
З сліпим дороги не знайдеш.
Уже я поправлюсь, мабуть, попові в калитку.
Перейшов і Крим, і Рим, і мідні труби.
Без діла людина старішає.
Без здоров’я ніщо чоловікові не миле.
Для глухого дві обідні не правлять.
Видужав, хоч я й руки складала на його смерть.
Хвора людина сама себе не любить.
Хвороба коли не вморить, то скривить.
Глухий сказав:»Послухаємо!», сліпий сказав: «Побачимо!»
Хоч невдалий, але бувалий.
Вмирати так вмирати — все одно день теряти.
Поправився вухом об землю.
Недавно осліп, а нічого не бачить.
Гроші й одежу бережуть, коли вони є, а здоров’я — коли немає.
Здоров’я більше варте, як багатство.
Гнила дошка цвяха не приймає.
Хвороба здибає легко, а трудно її позбутися.
Сліпому очі зав’язані.
Сліпі не родяться, а робляться.
Уже на нього собаки давно часник товчуть.
Худоба — річ набута, а здоров’я — ні.
Така хвора: болить ня, а на свадьбу кортить ня.
Скрипливе дерево два віки живе, а здорове й одного не виживе.
Все одно: умри ти сьогодні, а я завтра.
Хто здоров, той ліків не потребує.
Перейшов уже крізь сито й решето.
Що новий лікар, то новий цвинтар.
Не плакав би сліпий, шукаючи дороги, якби її видів.
Глухий що не дочує, то вигадає.
В здоровому тілі — здоровий дух.
Капуста гарна, та качан гнилий.
Поможе чотири дошки і васильків трошки.
І полин ліком стає.
Щоб ти був здоров, як вода!
Раз у рік — колька в бік.
Недавно оглух, а вже не чує.
Все можна купити, тільки здоров’я ні.
Був там, де тепер нема.
Здоров’я — найдорожчий скарб.
Хвороба їде в хату рисаками, а виїжджає волами.
Сліпому ліхтар не поможе.
Хто добре жує, той довше живе.
Аби зуби, а хліб буде.
Хворий здоров’я хвалить.
Сліпий сліпому не поводир.
Хвороба не по лісу ходить, а по людях.
В немочі всього захочеться.
Кого болить, най ся гоїть, але хто ся лічить, той ся калічить.
Як я здоров, то мені й хрін за цукор.
Глухий та німий — рідні брати.
Нашій Катрі полегшало: то не їла, а тепер і не балакає.
Лікар і адвокат чи поможе, чи не поможе, а калитку розв’яже.
Хоч не скоро, та здорово.
Глухого і німого справи не допитаєшся.
Сліпому не світять.
Надвоє бабка ворожила: або вмре, або буде жива.
На мені тільки піч не була.
Здоров’я мати — вік біди не знати.
Глухий зачув, а німий крикнув.
Для хворого більша година, як для здорового ціла днина.
Бита посуда два віки живе.
Вартість здоров’я знає лише той, хто його втратив.
Тяжко хворому терпіти, а ще тяжче над хворим сидіти.
Кого не болить, той не охає.
Присягалися сліпці, що своїми очима бачили.
Хочеш добре виглядати, не треба нервувати.
Не просімо хліба у Бога, а просімо здоров’я.
Хворий більше не той, що лежить, але той, що над лежачим сидить.
На ладан дише.
Держи голову в холоді, а живіт в голоді — будеш здоров.
Чи поможе, чи не поможе, а ти дай, небоже!
Здоровому пір’я, а хворому каміння.
І трясця не бере без причини.
У кого що болить, той про те й говорить.
Далеко лежало, не дуже боліло.
Здоров’я за гроші не купиш.
У ворожки лікуватись — без здоров’я остатись.
Скажи глухому, щоб не говорив нікому.
Хворому і мед гіркий.
Не їсть — лише дивиться.
Веселий сміх — здоров’я.
Поганому животу й пироги вадять.
Як не мудруй, а вмерти треба.
Кожному своя хвороба тяжка.
Сліпому як не світи, все пита, куди йти.
У молодого лікаря горбатий цвинтар.
Хто ся будує, правує і лікує, того біда учить.
Захворів — не опам’ятаєшся, а щоб здоровим стати — не дочекаєшся.
Слаба стала, як риба в’яла.
Дорогі ліки все помагають: як не слабому, то лікареві.
Не здужає третього хліба з’їсти.
Лихоманка гірше мачухи трясе.
Вибирай старого лікаря, а молодого адвоката.
Хто праці не боїться, того хвороба сторониться.
При здоров’ї все чоловікові миле.
Без діла псується сила.
Він своєю смертю не вмре.
Хворобу не треба кликати, сама прийде.
Здоровий хворого не розуміє.
Ворожка — на той світ дорожка.
Червоне яблучко, та всередині черв’ячок.
Як на душі, так і на тілі.
Не всякий помирає, хто хворий.
Сліпий не несе ложку за вухо.
Праця додає здоров’я, а лінь — хвороб.
Не хворіла, не боліла, та проскурку з’їла.
Сліпий невидющого водив, та оба в яму попадали.
Полегшало нашому батькові: де сиділа болячка, там дванадцять.
Ніхто нічийого болю не знає.
Слабий — як малий.
Береженого і Бог береже.
Здоров’я — всьому голова.
Гіркий тому вік, кому треба лік.
Що ми по життю, як здоров’я не маю.
Каліка не родиться, а робиться.
Що одному ліком стає, то другому може стати гробом.
Ліпше здоров’я, як готові гроші.
Тримай голову в холоді, черево в проголоді, ноги в теплі, житимеш довго на землі.
Весела думка — половина здоров’я.
Глухому пісню співати.
Скрипливе колесо більше витримає, ніж добре.
За комара сили не має.
Треба свічки та води, бо вже очі не туди.
Рух — це здоров’я.
Сліпий розповідав невидющому, як хата горіла.
Запущену хворобу трудно лікувати.
Для сліпця не треба й каганця.
Як болить, то кричи, а як не болить, то мовчи.
Трудно рану гоїти, а не вразити.
На гірку недугу і гіркий лік.
будеш довго жить.
Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду.
Той здоров’я не цінить, хто хворий не був.
Не сліпому про фарби говорити.
Розкіш приходить зі смаком, а відходить з болем.
Сліпий дзеркала не потребує.
Німий глухому повідав, як сліпий видів, що кривий через рів скакав.
Лікар підіймає, а смерть не пускає.
Добрий лікар має орлине око, левине серце і жіночу руку.
Стріляного горобця на полову не зловиш.
Нежить — хвороба не страшна: мій батько з нею і помер, а нічого йому не сталось.
День меркне від ночі, а чоловік — від немочі.
Слабий та малий — то найстарші в хаті.
І до ліків хвороба привикає.
Був на коні і під конем, був на столі і під столом.
Не плакав би сліп, коли б бачив світ.
Хто перейде на ліки, той пропав навіки.
Глянь на вид і про здоров’я не питай.
Скрипливе скрипить, а здорове лежить.
Лікар для хворого батько, а для здорового друг.
Ненажера риє собі яму власними зубами.
На похиле дерево й кози скачуть.
Він перейшов вогонь і мідні труби, попав чортові в зуби і звідти вийшов. Пройшов вогонь і воду.
Бував я у буваличах і видав видаличі.
Прийде вік — знайдеться й лік.
Горе стихає, а здоров’я зникає — і радість минає.
Більмо оку не шкодить, тільки око не бачить.
Так як з гробу встав.
Бувалий чоловік: бував за столом і під столом.
Їж — не переїдайся, пий — не перепивайся, говори — не переговорюйся, то будеш здоров.
Звівся на нінащо.
Доки здоров’я служить, то чоловік не тужить.
Глухе таке, що хоч тури гони, то не почує.
Був на морі, був і за морем.
Добре глухому — не скаже нікому.
Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята!
Поправився з покуття на лаву.
Було б здоров’я, а все інше наживем.
Пар кісток не ломить.
Сліпий не баче, а кривий не скаче.
Найпростіша їжа дає найбільшу силу.
Здоровому здається, що ніколи не захворів.
Люди часто хворіють, бо берегтись не вміють.
Журба здоров’я відбирає, до гробу попихає.
Хоч крути й верти, небоже, то нічого не поможе.
То вже не горе, коли їсть хворе.
Як немаєш сили, то й світ не милий.
Чужий біль нікому не болить.
Кому користь, а нам хворість.
Світ великий, було б здоров’я.
Українські прислів’я та приказки про старість та життєвий досвід
Старого вчити — що мертвого лічити.
Здоровому здається, що ніколи не захворіє.
Тоді дали хліба, як зубів не стало.
Старому подушечки, а молодому ігрушечки.
Що старе, що мале, що дурне.
Кисіль зубів не псує.
Незчувся, коли й постарівся.
Здоровий хворого не розуміє.
Був кінь, та з’їздився.
Не розкошуй замолоду, бо на старість будеш бідувати.
Чим старіший, тим мудріший, чим молодший, тим дорожчий.
Старий говорить, говорить, та й направду виходить.
І не мірошникує, а голова борошном припала.
Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся,й свого не загубиш.
Як єсть старий куст, так і двір не пуст, а як єсть старі люди, так і всього прибуде.
Молодий може вмерти, а старий мусить.
Старому женитися і ніч коротка.
Інший молод роками, та старий ділами.
Треба змолоду кості гризти, аби на старість м’ясо їсти.
Молода кров кипить.
Ліпша старого рада, як молодого робота.
Старий багато знає, а ще більше забув.
Три дні до смерті, та ніяк не доживеш.
Від гніву старієш, від сміху молодієш.
Не можна покласти стару голову на молоді плечі.
Молодого кров гріє.
Тримайся того порога, перед котрим зістарівся.
Не лай старого — сам старим будеш.
Держи голову в холоді, а живіт в голоді — будеш здоров.
У старого жінка молода — велика біда.
Він не старий, але давній.
Нове ситечко на кілочку, а як пристариться, садять квочку.
Хто сивий — не конче мудрий, а лише старий.
Шукай правди у старих, а сили у молодих.
Хто змолоду балує, то під старість старцює.
Молоде — золоте, а як ляже спати, то не може встати.
Старого дерева не випрямиш.
Доки здоров’я служить, то чоловік не тужить.
Волос сивіє, а голова шаліє.
Було б здоров’я, а все інше купимо (сучасний варінт)
Старе скаже на глум, а ти бери на ум.
Старому брехати — не ціпом махати.
Як мале падає, бог перину підставляє, а старе падає,
Все можна купити, тільки здоров’я ні.
В старій печі сам чорт палить.
Старість — не радість, горб — не користь.
Молодий місяць не всю ніч світить.
Старий, старий, але ярий.
До пори збан воду носить, прийде пора — заголосить.
Глянь на вид і про здоров’я не питай.
Не в час даєш хліба густо, коли зубів у губі пусто.
Старе, як мале: що побачить, того й просить.
Старий про старе й думає.
Старі крутяться, а молоді учаться.
Коли зубів не маю, тоді горіхи принесли.
Цікаві скоро старіються.
чорт борону підставляє.
Рожа червона, та й та блідне.
Вартість здоров’я знає лише той, хто його втратив.
Старять годи і тяжкі пригоди.
Старий ворон пусто не кряче.
Здоровий, як циганова коняка: день біжить, а три лежить.
Без здоров’я ніщо чоловікові не миле.
Хоч молодий роками, та старий розумом.
Старий кінь борозни не псує, та й глибоко не оре.
Бережи і шануй честь змолоду, а здоров’я — під старість.
Горе стихає, а здоров’я зникає — і радість минає.
Яка молодість, така й старість.
Поважай старих, бо й сам старим будеш.
Молодий та зелений, як гарбуз у спасівку.
Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду.
Старий, а як скаже та прикаже, то й молодий не справиться.
Якби знову на світ народитися, знав би, як не старітися.
Сів старий, зажурився, а далі встав, підголився.
Веселий сміх — здоров’я.
Згадала стара, як молодою була.
Старому піч, як малому колиска.
Було б здоров’я, а все інше наживем
Старому та хворому годи завше, як малому.
Не роками старість гарна, а ділами.
Сивина в бороду — розум в голову.
Розпутне життя в молодості приносить хворобу на старості.
Коли молод бував, під колінця голубця вибивав, а як стар став, всього того перестав.
Добрі зуби, що кисіль їдять.
Старий не той, що багато літ має, а той, хто здоров’я шукає.
Такий старий, що пам’ятає, як його батька хрестили.
Молоде на всі сторони гнеться.
Дай, боже, старим очі, а молодим розум.
Сіла між молодими і помолодшала.
Як голова сивіє, то чоловік мудріє.
Старий хоче спати, а молодий гуляти.
Шануй старих — молоді тебе пошанують.
Зігнувся в три погибелі.
Молоде орля, та вище старого літає.
Сивина в голову — біс у ребро.
Добрі зуби і камінь перегризуть.
Молоде пиво шумить.
І чорт на старість у монахи пішов.
Вже мені вдолину йде, а тобі вгору.
Здоровому все на здоров’я йде.
На свіжий цвіток і бджола сідає, а зів’ялий обминає.
Старість не прийде з добром: коли не з кашлем, то з горбом.
Здоровий злидар щасливіший від хворого багача.
Добре здоровому вчити хворого.
Без здоров’я нема щастя.
Старого горобця на полову не зловиш.
Де старий ногою, там молодий головою.
Ненадовго старий жениться.
Не розуміє молодий старого, аж доки сам ся не постарів.
«Чого чорт мудрий?» — «Бо старий!»
Болять старі кості за гріхи молодості.
Молода була — дурна була, стара стала — дурніша стала.
Старий кіт, а масло любить.
Молода, як горіх, так і проситься на гріх.
Куди йому кисіль їсти, коли він кваші не вкусить.
Нагинай гілляку, доки молода.
Сонце заходить — старим радість.
Сиве волосся — ласка молода.
Горе старому вдома самому.
Сядьмо, старий, в парі, щоб гречка родила.
Старого чоловіка для поради держи.
У старого голова, як решето: багато було, та висіялося,
Старість іде і хвороби веде.
Старий стару хвалить, що добрий борщ зварить, а молодий свою гудить: що не зварить, то спаскудить.
Весела думка — половина здоров’я.
Нехай гуляє молодь, більш копи лиха не наробить.
Слухай, слухай та на вус мотай, а під старість як знахідка буде.
Не питай старого, а питай бувалого.
Українські прислів’я та приказки про пісню
Яка пташка, така й пісня.
Як заспіває, то аж плакати смачно.
Як уміє, так і піє.
Болить горло співати дармо.
Як погано співати, краще добре свистати.
Як з такою піснею, то ліпше без неї.
Пісенька солодка — коротка.
З моря води не вилити, а з пісні слова не викинути.
Всяка пташка свої пісні співає.
Пісня складами славна.
Легше тобі на душі стане, як пісня до твого серця загляне.
Солов’їними піснями ситий не будеш.
Гарно ти співаєш, та слухати не хочеться.
Співаєш добре, а перестанеш — ще краще.
Може, він таку пісню знає, що якби заспівав, то й волос би зав’яв.
Він стільки пісень знає, що й на воловій шкурі не списав би.
Хоч нові птахи, та старі пісні.
Швидко пісня співається, та не швидко складається.
Не все тому правда, що в пісні співають.
Де праця, там і пісня.
Хто співає, той журбу проганяє.
Найдорожча пісня, з якою мати мене колисала.
З пісні й казки слова не викидають.
Кому добре, той співає, кому зле, той плаче.
Без голосу не співець, без грошей не купець.
Де нема співця, послухаєш горобця.
Українські прислів’я та приказки про любов та кохання
Стара любов не ржавіє.
Серце чує, а не скаже.
І в ярмарку ніхто не вподоба.
І Гнат не винуват, і Килина не винна, тільки хата винувата, що впустила на ніч Гната.
Не ходи по полю, не топчи куколю, не лупай очима, не твоя дівчина.
На любов і смак товариш не всяк.
Хто п’яницю полюбить, той вік собі згубить.
Видно птицю по польоту, а молодця по походці.
Не велика серцю туга: не будеш ти, буде друга.
Серце — не камінь, відійде.
Яку хто має, таку й обіймає.
Хто за ким тужить, тому радо служить.
Куди серце лежить, туди й око біжить.
Лисий кінь — краса, лисий парубок — біда.
Чим більша любов, тим більша рана після зради.
Кохання не запобіжиш зарання.
На милування нема силування.
Різні по вдачі, міцні на любов.
Серце співає, а душа радіє.
Так любить, як порох у оці.
Одну милу в яму, а на другу гляну.
Честь дівоче щастя береже.
Як кому в голову зайде, то і на печі знайде.
Лихого любити — себе губити.
Жене дівка молодця, а сама до нього тулиться.
Люлька не куриться, мабуть, дівчина журиться.
Як дівує, то повна нею вулиця, а як піде заміж,
Волю втонути, як за нелюбим бути.
Хоч ти і люба, а не добирайся до мого чуба!
Перше з перцем, потім з серцем.
Розлука — теж наука.
Капуста головистая, чортова дівчина норовистая.
Не то молодець, що за водою пливе, а то молодець, що проти води.
Кохання починається з очей.
Закохався, як чорт в суху вербу.
Любов — це кільце, а у кільця нема кінця.
Кохала — не знала, пізнала — перестала.
Ліпше полюбити старого орла, ніж молоду сову. Люба — то згуба.
Вона за ним сохне, а він і не охне.
В багатої дівки горба не видно.
Близько, та ходити слизько, далеко, та ходити легко.
Краще в ставку потопати, як з нелюбим шлюб узяти.
Від болещів зілля знаю, від любощів помираю.
Очі карі — люди браві, очі сірі — люди смілі.
Молодець молодець — ні кіз, ні овець.
Всі дівчата — голуб’ята, а де ж ті чортові баби беруться?
Красить дівку не вінець, а молодець.
Зіркі очі бачать і вдень і вночі.
Дівчата гарненькі, тихенькі, миленькі! Звідки погані жінки беруться?
Вони так любляться, як вогонь і вода.
Не всі люди однакові: той любить дівиці, той молодиці, а той паляниці.
До дівок — то я не змерз і не змок.
Сама собі дивуюся: з рудовусим цілуюся.
Як у голову зайде, то і за піччю знайде.
Силою не бути милою.
Ліпше за милим тужити, як з нелюбим жити.
Часом любов на крилах літає, а часом пішки ходить.
Знайшов би й Десять, якби не Олеся.
Не люблю тебе, Тацю, але твою працю.
Виплакала карі очі за чотири ночі.
Що тебе принесло, чи човничок, чи весло?
Сядемо рядком та поговоримо ладком.
Душа душу чує, а серце серцю вість подає.
Як з очей, так і з мислі.
Хоч ти і люба, та зась тобі до мого чуба.
Не ходи й порогів пе оббивай, бо зятем не будеш.
Так, якби мене батогом по серцю оперезав.
Як залицявся, то золоті грушки обіцяв, а як дістав біле тіло, всього уже відхотілось.
Одна дівка — жура гірка, а у кого сім — буде доля всім.
Любиш — люби, а не любиш — не води.
Замуруй ворота, дівка й через загату проведе тата.
Хто ходить поночі, той шукає букової немочі.
Жінка як любить, то любить і в долі, і в недолі.
Чого очі не бачать, того серцю не жаль.
Бігав не за Настею, а за її хатою.
Ще книжки в сумці, а вже хлопці на думці.
Нехай не буде чого їсти, аби було із ким сісти.
Старої любові і іржа не їсть.
Не вилась любистком, то й покохалась з Ониськом.
Рукавом очі витирає, а очима на парубків зиркає.
Серце мені тріскає з жалю.
Мила тобі Маруся, то сам з нею й цілуйся.
Що з серця походить, те й до серця доходить.
Хай виджу, з ким сиджу.
Силуваними очима не можна довго дивитись.
Нехай не буде чого їсти, аби було з ким сісти.
Я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці.
Молодці, як горобці: всюди їх повно і всюди шкоду роблять.
Краще в матері на соломі, ніж з немилим на перині.
Від Варки заблудив до Одарки.
В тому й сила, що вірно любила, коли б жартувала, лиха б не знала.
І кішка мишку любить.
Лакома вівця до солі, коза до волі, а дівчина до нової любові.
Любов втікає, коли щастя немає.
В любий місяць уродилась, а в нещасний залюбилась.
Панське кохання — гірке горювання.
Миленький і невмитий біленький.
Дівка, що з старостів сміється, часто на кутні плаче.
Не тримай довго сіль — вода буде, не тримай довго дівку — жінка буде.
Люби мене в середу, а я в неділю, як приберуся, то, може, на тебе й не подивлюся.
Ще оте дівча в пелюшках, що має моєю бути.
Не буде Галя, буде другая. Ти Марина, я Матвій, ти не моя, я не твій.
Очі без душі сліпі, вуха без серця глухі.
Як не любляться серця, не треба попа і вінця.
Люби свою любку, як голуб голубку.
Черв’як серце точить.
то повен запічок. Дівку повивай та скриню набивай.
Хлопець на коні їздить, а дівчина родиться та й йому згодиться.
Як серцем не любиш, то словом не здуриш.
Гарна дівка, як засватана.
Казав парубок: дівка нічого, а вийшло казна-що.
Стара дівка, дйрявий кожух — то один дух.
Любові не можна ні купити, ні продати.
Цілувала — не знала, пізнала — перестала.
Там, де люблять, не вчащай, а де не люблять, не бувай.
Кого кохає, за тим і зітхає.
Любов не пожежа, займеться — не потушиш.
Малина — не те, що дівчина: чим більше спіє, тим смачніша буде.
Не те гоже, що гоже, але те гоже, що миле.
Рукавом сльози витирає, а очима на хлопців моргає.
Тоді дівка пишна, як заміж вийшла.
Бабиній дівці все недогода.
Із смутної дівки не буде весела жінка.
Де любов у хаті, там люди багаті.
Хто серцем любить, той словом голубить.
Любов, як перстень, не має кінця.
Сиділа дівка та й висиділа дідька.
Дівчина — як тінь: ти за нею, вона від тебе, ти від неї, вона за тобою.
Де ся люблять, там ся чублять.
Ліпше весь вік дівувати, як з нелюбим проживати.
Як дасть обійняти, то дасть і поцілувати.
Ліпше своє серце з’їсти, як з нелюбим до вечері сісти.
Куди очам мило, туди й ногам похило.
Кохання молодого — весняний лід.
Любов робить розумних дурними, тихих буйними, а сердитих смирними.
Пізнати по личеньку, що не спала всю ніченьку.
Не поможуть і чари, як хто кому не до пари.
Такий тільки сам себе любить і то тільки один раз на рік.
Не питай, де коні були, аби дома ночували.
Нащо було умиватись, коли ні з ким цілуватись.
Полюбила пана, втратила Івана.
Любила Якова, та не всякого.
Непокрита дівоча голова, як хата без даху.
Коли біда входить дверима, то любов тікає вікном.
Не микуляй очима, як не твоя дівчина.
Два серця розуміються краще, ніж дві голови.
Серцю ні розказати, ні указати.
При своїй небозі добре і в дорозі.
Тепер народ гірший прошлогоднього: прийшов звечора, а пішов вранці, уже й брешуть, що ночував.
Їж з голоду, а люби з молоду.
Як любляться серця, не треба попа і вінця.
Для милого друга і воли з плуга.
Краще в землі гнити, як з немилим жити.
То не біда, що з чужою жінкою жартував, аби дома ночував.
Дівчина, як берізонька, сережками завішана.
Хто любить ревне, жаліє певне!
Серце не болить, як очі не бачать.
Що тіло любить, то душу голубить.
Де дівчина в хаті, там плоти поламані.
Ну й пара! — чорт сім пар лаптів стоптав, поки їх спарував.
Любов на вазі не зважиш.
Не втаїться кохання, як у мішку шило.
Навіщо м’яко слати, коли нема із ким спати?
Треба дівці халата, бо ніхто її не свата.
ні батько, ні мати.
Люблю та жалую, а як піймаю, то мало очі не виймаю.
Я б жив з тобою, як риба з водою.
Кожний молодець на свій взірець.
Ні дівка, ні жінка — людська поговірка.
У моря багато горя, а у любові ще більше.
Гірша любов від болю, як не дає спокою.
Така є у нас приповідочка: де є парубок, там е й дівочка.
Утоптана дорога, де люба небога.
Одні очі і плачуть і сміються.
Люби мене в будень, а в неділю, як приберуся, то й на тебе не подивлюся.
Як нема карих очей, то цілуй сині.
Стрічалися — цілувалися, а як в одну хату зійшлися, за чуби взялися.
Можна і мовчки своє серце з’їсти.
Куди серце летить, туди й око глядить.
Що на серці, те й на язиці.
Ліпше з водою злучитись, ніж з нелюбим заручитись.
Стерниться — злюбиться.
Хміль тичину обвиває, дівка хлопця обнімає.
На такі зальоти не маю охоти.
Жаль ваги не має, кого раз серце любить, з тим і помирає.
Не скакала б дівка дрібно, якби того не потрібно.
До милування нема силування.
Знайдуть хлопці дівку і в подертій сорочці.
З перцем чи не з перцем, коли з щирим серцем.
Мила була злука, а гірка розлука.
Краще вмерти, як з нелюбом жити.
Чорт дівку всилує, як парубок не хоче.
Любов зла — полюбиш і козла.
Не те гарне, що гарне, але те, що кому подобається.
З гарної дівки гарна й молодиця.
Хлопець воли гонить, а дівчина ще ся не вродить, а його догонить.
Для милого дружка і сережки з вушка.
Навздогінці не націлуєшся.
Зійде з очей, зійде і з думки.
Та поможи, боже, на рушнику стати, тоді не розлучить
Для милої нема поганої дороги.
До любої небоги нема далекої дороги.
Якби не Михайло, то я б не вбиралася файно.
Моя дорога до чийогось порога, моя стежечка до чийогось сердечка.
У дівчини стільки ласки, як на тихім ставку ряски.
Не зачіпай мене, бо я дочка ксьондза, у мене перстені з самого мосьондза.
Любила так, що в ньому душі не чула.
Людям таке, як постіл, а мені таке, як сокіл.
Чого очі пе бачать, за тим і не плачуть.
За поцілунками світа не бачу, а за коханням жити ніколи.
Хороший парубок, хоч води напийся, та й досі не женився.
Якби міг, то б милу на руках носив.
Від любого пана люба й рана.
Так мені вподобалась, як вовкові весільна пісня.
Дівочий стид до порога: аби пересягнула, так і забула.
Не тупай ногою, не сяду з тобою.
Гарній дівці гарно і в ганчірці.
До любові і співу не присилуєш.
Один дівочий волос потягне більше, як пара волів.
Отак мені бог дав: любив дівчину, а чорта взяв.
Не можна нелюба любити, бо нещасна доля із нелюбом жити.
Невесело в світі жити, як нема кого любити.
Любов сліпа, доведе до біди і попа.
Поцілунки милісінькі, а обоє голісінькі.
Мила за милим сім літ плаче.
На траву дивися вдень, як обсохне роса, а на дівку в будень, як невбрана та боса.
Якби літа вернулися, то б ще хлопці горнулися!
З щирого серця ніхто не сміється.
Біда з такими парубками: ще не підріс свині під хвіст, а вже біжить за дівками.
Дівочі сльози — як весняний дощ.
В затінку стане за дівку.
Дівчина — як квіточка: з нею рай, а чужої молодиці не займай.
Кому весело на серці, до того весь світ сміється.
Коли люб, гарний шлюб.
Що з серця, те і з мислі.
Так мене, мамо, хлопці люблять, що за кулаками і світа не бачу.
Люби не словами, а ділами.
Болить серденько, та плакать стидненько.
Дівки в хороводі, наче маків цвіт на городі.
Любиш губи солодкі, люби й гіркі.
Витратився хлопець бідний: купив дівці перстень срібний.
Дівчина — як у лузі калина.
Кров не вода, а серце не камінь.
Хто кого любить, той того й голубить.
Дівчина як каже «ні», то розумій «так».
Сухар із водою, аби, серце, з тобою.
До весілля дівка гарна, а там хоч покинь.
Рад би неба прихилити, та не хилиться.
Коли любиш, люби дуже, а не любиш, не жартуй же.
Серце ні на що не зважає, свою волю має.
Хоч далеко, та ходить легко, а хоч близько, та ходить слизько.
Як дасть обнятися, то дасть і поцілуватися.
Буває, що і в дівки муж помирає.
Є у неї воли та корови, та немає з нею любої розмови.
Кого люблю, того й терплю.
Я тобі хотів би неба прихилити.
Хлоп’яча любов — як вода в решеті.
Де любов, там благодать.
Кожний Івась має свій лас.
Дівка не без щастя, козак не без долі.
Такий хлопець, що батькові штани короткі.
Усім хлопцям по дівчині, а мені бабу стару.
Тіло обіймає, а душу виймає.
Життя без кохання — як ріка без води.
Кого любиш, того сам даруєш, від нелюба не приймаєш.
Дай серцю волю — заведе в неволю.
Дівчина — як билина: куди вітер подається, туди вона й гнеться.
Старого любить, тільки дні губить.
Що робить: чи покинуть, чи любить?
Не жаль мені воза, коли б дівка була гожа.
Най не буде ладна, коли серцю мила.
З милим рай і в курені.
Хай радіє, поки надія гріє.
Хто милий, той красен.
Що в серці робиться, то на лиці не втаїться.
Раз кахикнула — трьох прикликнула, вдруге кахикну п’ятьох прикликну.
Є що їсти й пити, та нема з ким говорити.
Нехай мене любить у чорнім, а в біле приберуся, тоді я й сама подивлюся.
Тепер йому так до обіймання, як грішникові до гарячої сковороди.
Хто кохає, той спокою не має.
Де тяжко, там руки, де мило, там очі.
Дівчатам до любові так далеко, як малій дитині до плачу.
Хлопське — сідлане, дівоче — чекане.
Нужда в вікна, а любов у двері.
Коли любиш, так женись, а не любиш — відчепись.
Бабина дівка, а економів кінь — усі гладенькі.
Де любов, там і щастя.
Дівоче серце, як уліті сонце: хоч тихеньке, та тепленьке.
Серцю не підкажеш.
Без пари нема кохання.
Якщо не подобається брудно, то і в чистім трудно.
Добра дівка, а собаки її не їдять.
Далі очі — далі серце.
Хоч хліб з водою, аби, милий, з тобою.
Гонить дівка парубка, а сама від нього не йде.
Залицявся в ходаках, оженився босий.
І без перцю дійде до серця.
Хто на серце шаліє, той рано сивіє.
Поцілуй мене сьогодні, а я тебе завтра.
Кому що, а дівці парубок.
Найліпша вимівка — всьому винна дівка.
Легше на серці, як виговоришся.
Що з очей, те й з плечей.
Ворона до ворони сідає, кожний рівного собі шукає.
Дівка красива, та прясти лінива.
Гарна дівка, як маківка.
Як не бачу — душа мре, а побачу — з душі пре.
Казала дівка: «Семене, не притуляйся до мене!», а сама тільки того й хоче.
Кого люблю, того й чублю.
Ліпше би не знатися,, ніж зараз розстатися.
Хоч лайся, та тільки не цурайся.
Що до чого, а каша до борщу, хліб до молока, а дівка до козака.
Без сонця не можна бути, без милого не можна жити.
Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам як вівця.
Кров — не вода, а серце — не камінь.
Дурень любить хустину, розумний — людину.
Один любить попа, другий попадю, а третій попову дочку.
Бачать очі ревниві дальше, ніж орлині.
Не поборони, батеньку, хоч за возом побігти.
Любиш мене вбрану, люби, коли і з кагли вилізу.
Людям як повітка, а мені як квітка.
Дівка, як верба: де посади, там і виросте.
Доброго молодця і кров гріє, а ледачого і кожух не нагріє.
Не перебирай, дівчино, абись не перебрала, щоб за чоловіка горобця не дістала.
У парубка одна гадка, а в дівчини десять.
Дівчина в красі, що горох на полосі: хто йде, той вщипне,
Полюби нас і так, а з грішми — то в’язне й дяк.
Так тебе люблю, що як тільки не виджу, то вдень спати не можу.
Око бачить далеко, а серце глибоко.
З коханою наговорився, як меду наївся.
Коли любиш, поцілуй же, а не любиш, не жартуй же.
Для милого й сім верст не дорога.
Краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти.
Кому — як мара, йому — як зоря.
Любов не знає закону.
Якби ти знав, що в моєму серці діється; доторкнись, то загоришся.
Межи двома парубками дівчина баламутна.
Пішли парубки, шапки лишень видко, явилися шмаровози, подивитись бридко.
Як гляне, серце в’яне.
Перестояна трава — ні сіно, ні солома, а стара дівка — ні жінка, ні вдова.
Любощі та вечорниці доводять і до шибениці.
Хіба мені перерватися та навздогін цілуватися.
Якби в моєму серці були дверці, то всі люди його бачили б.
Не дороге даруваннячко, дороге твоє коханнячко.
Ліпше не жити, як старого любити.
Добра дівка: як старости йдуть, тоді хату мете.
Ой їдь, милий, та не бався, бо ти мені сподобався.
Хлопець і тепер карбованця варт, а як йому боки намнуть, то й два дадуть.
Ледачу дівку хлопці хвалять.
За перебір та чорта в двір.
Кому як болото, а мені як золото.
Не пив би, не їв би, все на милу глядів би.
Будь собі, Семене, без мене.
Кожна птиця знайде свого Гриця.
Любов сильніша смерті.Любові, вогню і кашлю від людей не сховаєш.
Дівчат любимо за те, чим вони є, а хлопців за те, чим вони обіцяють бути.
І гаряча любов стигне.
На козаку нема знаку, а на дівчині дві причини.
Кого лихо не мине, той полюбить і мене.
Живе дівка за парубком, лиха прикупивши.
Сам чорт не пізна, яка з дівчини вийде молодиця.
Один поцілунок говорить більше, як ціла книжка.
Хвали день увечері, а дівку замужем.
Полюбиться сатана краще від ясного сокола.
Любов гори верне.
Полюбив кум куму, бо не було кому.
Насильно милим не станеш.
Українські прислів’я та приказки про господарство і господарів
Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину.
Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!
Аби цвіт, а ягідки будуть.
Хто коня годує, той дома ночує.
У доброго коня верстви не довгі.
Свій глаз — алмаз, чужі руки — круки.
Немазаний віз скрипить, а мазаний сам біжить.
Ану вставай, чоловіче, третій півень кукуріче!
Яка прядка, така й нитка.
Як на току молотиться, то і в хаті не колотиться.
Не доженеш і конем, що запізниш одним днем.
Там ся добре діє, де два оре, а третій сіє.
Не рахуй овець в череді, а рахуй в загороді.
Яка трава, таке й сіно.
Даси коневі полови — будеш робить поволі.
В доброго хазяїна й соломинка не пропаде.
Дай землі, то й вона тобі дасть.
Хто землі дає, тому й земля дає.
Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує.
Привикай до господарства змолоду, то не будеш знати на старість голоду.
Як снасть ламається — то чоловік ума набирається, а як худоба пристає — то чоловікові ума не стає.
Згаяного часу і конем не доженеш.
Земля-трудівниця аж парує, та людям хліб готує.
Як посієш наволоком, то і вродить ненароком, а як посієш густо, то не буде пусто.
Хто літом жари боїться, той зимою не має чим погріться.
Глибше орати — більше хліба жувати.
Пожалієш личка, не поможе й вірьовка!
Не земля родить, а руки.
На чорній землі білий хліб родить.
Хто землю удобряє, тому й земля повертає.
Як мілко орати, краще випрягати.
Де господар не ходить, там нивка не родить.
Яка грушка, така й юшка.
В дорозі, у гостині пам’ятай о худобині.
Буряк — не дурак: на дорозі не росте, а все на городі.
Яке посієш, таке і пожнеш.
Сади дерево ззамолоду — на старість як нахідка.
Зерно до зерна — та й мірка повна.
Жита ростуть, як з води йдуть.
Без хазяїна й двір плаче.
Пожалієш ухналя, то й підкову згубиш.
Не питає добрий жнець, чи широкий загонець.
Де господар добре робить, там і поле буйно родить.
Пропав батіг — пропадай і пужално!
Чого не доглянеш очима, за те відповіси плечима.
Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки — хата.
Нова хатка — нова гадка.
З поганої трави — погане й сіно.
Літом хто гайнує, той зимою голодує.
На добрій землі що не посієш, те й вродить.
Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита!
Корова в дворі — харч на столі.
Всякий двір хазяйським оком держиться.
Добре тому в дорозі, хто сидить на возі.
Погана сітка — для риби не клітка.
Ялова земля не нагодує, а сама їсти просить.
Що посіяв, те і вродить.
Хліб на ноги ставить, хліб з ніг валить.
Де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш.
Терен груш не родить.
Роби на дворі — буде й в коморі.
На годину спізнився — за рік не доженеш.
Як добрий став — риба буде, а стече став — болото буде.
Яка пшениця, така й паляниця.
Сій не пусто, то збереш густо.
Кожному овочеві свій час.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
Чистим зерном сійте поле, то вродить хліб, як море, а нечистим посієте — собі шкоди надієте!
Любиш поганяти, люби й коня годувати.
Хто хоче збирати — мусить добре засівати.
Їдь, кобило, хоч три дні не їла!
Де оре сошка, там хліба трошки.
На батозі далеко не поїдеш.
Коли зореш мілко, посієш рідко, то й уродить дідько.
Хліб на хліб сіяти — ні молотити, ні віяти.
Сип коневі мішком — не ходитимеш пішком!
Яка яблунька, такі й яблука.
Гладь коня вівсом, а не батогом!
Люблю Сивка за звичай: хоч крекче, та везе.
На те коня кують, щоб не спотикався.
На вітер надіяться — без мелива бути.
Не з кожного цвіточка ягідочка!
Яка пряжа, таке й полотно ляже.
Давай нивці, то й нивка дасть.
Хату руки держать.
Хазяйське око товар живить.
Кепський господар десять робіт зачинає, жодної не кінчає.
Не вродив мак — пробудемо й так.
З гречки та проса — і каша й паша.
Де борошно, там і порошно.
Українські прислів’я та приказки про біду
Бідність показує нам наших приятелів.
Біда помучить, але і жити научить.
Біда вимучить, біда й виучить.
Чоловік убогий — то кінь безногий.
Біда тій курці жити, на котрій яструба вчать ловити.
У бідного тоді неділя, коли сорочка біла.
Живемо без змін: багатіти немає змоги,а голіти далі нікуди.
Біда навчить і шилом кашу їсти.
Бідного й мудрі слова мало важать, бідному вареників не їсти: як є мука, то нема сиру.
Бідність не гріх.
Біда біду перебуде, одна мине, десять буде.
Біда гартує чоловіка, як вода залізо.
Поля, що й курці лапкою нема де ступити.
Бідак живе обачно: раз на тиждень обідає,та й то не смачно.
До бідного приятеля іди коли хоч, а до багатого -коли кличе.
Дожились до того, що хоч серед хати орати.
Розжилась голота коло болота.
Біда бідному без наймита: послав би до млина, та нема кого, пішов би сам, та нема з чим.
Убогому життя, як собаці на перелазі.
Слабий з сильним не борися, бідний з багатим не дружися.
Живемо не горюємо, хліба не купуємо, а просимо.
А що нам за теє браться, коли біди бояться.
Біда куца, а горе чубате.
Біда — не дуда: стань в неї дуть, то сльози йдуть.
Біда людей єднає.
Бідному куди не кинь, то все латкою наверх.
Біда як іде до кого в гості, то з собою і злидні бере.
Біда біду тягне.
У бідного щодня піст.
Бідняк, що грак — з долини та в байрак.
Хоч бідно жив, та в пана допомоги не просив.
Живу й світа не бачу.
Без біди не вмерти.
І в давні літа була біда.
На світі так ведеться, що вбогий перед багатим гнеться.
Старий хлоп, як старий пес: геть із двору або під лавку!
Розживемось, як у пастухи наймемось.
Біда бідного шукає.
З хлопами мирно живемо: лани хлопами оремо.
На убогого всюди капає.
Тоді любить і сват, як добре мається брат, а коли бідний, то забуде і брат рідний.
Бідний носить, що може, а багач, що хоче.
Біду в гості не просять.
Бідний робить — багатому родить.
Якби не хлоп та не віл, то би пан не жив.
Привикай, коровко, до житньої соломки.
Розживемось, як сорока на лозі, а тінь на воді.
Біда біду бачить по сліду.
Біди не треба шукати — сама прийде до хати.
Пани: на трьох одні штани, котрий раніше встав, той ся вбрав.
Біда, що вода: несподівано все до хати приходить.
Тягни лямку, поки викопають ямку.
Б’юся, як риба об лід, а не бачу свій слід.
На бідняка камінь і вгору котиться.
Бідному у багатого жить — або плакать, або тужить.
І у Відні є люди бідні.
Біда бідою їде і бідою поганяє.
Біду пусти в двір, а з двору вже не виженеш.
Біда не спить, але по людях ходить.
Бідна душа без гроша.
Біда красить, як кип’яток рака.
Як умер біднячок — тільки піп та дячок.
Тільки й землі маю, що поза нігтями.
Біда тому, хто добра не робить нікому.
Для бідного кожні ворота замкнені.
Біда без дощу росте.
І хвоста нема в дворі.
Біда біду породила, а біду чорт.
Біда не сама ходить, а з собою ще й горе водить.
Ні шерстинки в дворі — голий як бубон.
Бідний і на тім світі на панів робить: пани будуть у смолі кипіти, а бідним дрова носить.
На темного мужика пре злиднів толока.
Бідаку не первина, що ні з чим до млина.
Бідному википить, а багатому накипить.
Бідний до всіх рідний, а багатий нікому не радий.
Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.
Біду свари, біду ганьби і бий і на біду весь ліс виломи, то біда все бідою буде.
З хлопа усі живуть, тому його й скубуть.
Буде біді кінець, як нас не стане.
Шукай добра, біда сама знайде.
Ніхто не відає, що бідний обідає.
Бідою біді не поможеш.
На бідного Макара всі шишки валяться.
Біда навчить калачі їсти.
У бідного біда скаче, а дитина їсти плаче.
Вівсяний хліб, вербові дрова — біда готова.
Бідний у праці рветься, багатому черево дметься.
В убогого все по обіді.
На бідного Хому і дерево пада.
Біда бідному — і вмерти не дають.
Біда — не вода: ні переплисти, иі перебрести.
Біда як схоче, то і на гладкій дорозі здибає.
В біді пізнавай приятеля.
Дожився: штани одні, а сорочок ще менше.
Біди ні продати, ані проміняти.
Ні сідла, ні вузди, ні того, що на нього вузду надівати.
Біда розум родить і на розум наводить.
Швидко йти — біду найдеш, помалу йти — біда тебе найде.
Бідний багатому косить, а сам їсти просить.
Бідний буває багатим тільки вві сні.
Далеко йшов, а добра не знайшов.
Біди і грім не заб’є.
Від меншої біди втікав, а в більшу попав.
Біда на престолі, коли нема нічого в стодолі.
Біда і вдень не спить.
Бідному все вітер в очі, як удень, так і вночі.
Дожились до того, що нема нічого.
Українські прислів’я та приказки про красу та її цінність
І до лиця, і до вінця.
Носи та в бога милості проси, щоб хто вкрав.
Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода.
Краса лиця — це половина приданого.
Оцю річ як полатать, та в руки не хапать, та положить
Є того цвіту по всьому світу.
Враженна Ганна — то в’яне, то гарна.
Де врода, там і сила.
Хороший, як Микитина свита навиворіт.
народилася дитина — і в неї рудая чуприна, її біс із-за рогу вдарив рябим решетом.
Пригожому все гоже.
Коли не маєш своєї краси, у чорта не проси.
Худий, аж ребра світяться.
Товстий, як бочка.
Як вигляне у вікно, то три дні собаки брешуть, а одна, як придивилась, так і сказилась!
Хоч на підошви глянь, така гарна.
Прибери пня, дай йому ім’я — із нього буде чоловік.
Як нікудишній сам Микита, то не поможе йому й гарна свита.
Ні мара, ні мана — роздивились — сатана.
Та рожа, та не та кожа.
Ворону хоч пшеницею годуй, а все буде погана.
Гарний цвіт не буде довго стояти нри дорозі.
Гарна дівчина швидше сподобається всім, ніж одному.
Маленькою латкою великої дірки не прикриєш.
Червонеє лице в серце пече.
Як сонце гріє.
Два лисі за гребінь б’ються.
Одні очі в упряжку, а другі в пристяжку.
З краси не пити роси.
Хай буде й кривоклуба, аби була серцю люба.
Рудий, як собака.
Пусти синицю хоч на пшеницю, то вона зостанеться синицею.
Ніс для празника ріс, а він і в будень його носить.
Лице рум’яне, а серце — кам’яне.
Це ніс! Чорт двом ніс, та одному почепив.
Прибрався к святу в нову лату.
Коса — дівоча краса.
Чепурний, як горщик з кашею.
Червона, як рожа.
Кому що, а лисому гребінь.
З краси воду не п’ють.
Хоч не пишно, так затишно.
Хоч не з красою, аби з головою.
Хоч довго ждала, та хорошого дістала.
Великий, як пирятинська верства.
Свого горба ніхто не бачить.
Мішок з половою.
У кого чорний вусок, тому риби шматок; в кого сива борода, тому й юшки шкода.
Гляньте на його вроду, чого він варт: сім гривень — таких сотня.
Хоч рябе на виду, так маслаки до ладу.
Лисого легко голити.
Виріс, як кіт навсидячки.
Файна трава, але не на мого коня.
Як гарна Параска, то гарна й запаска, коли ж вона, як мулиця, то не вабить і спідниця.
Збула чесаннячко, коли б збуть і вмиваннячко.
Крий, ховай погане, а воно таки гляне.
Вбери й пенька, то стане за Панька.
Знає сова, що красна сама.
Нарядилась, як пава, а кричить, як гава.
Чорноброва, як руде теля.
Не той гарний, що гарний, а той, що діло робить.
Очі чорні, як терен.
Не дивися на вроду, але на природу.
Хлопці б’ються чорт зна за що: хоч красива, та ледащо.
Краси на тарілці не крають.
Не допоможе панні мило, коли чорна, як кадило.
Ніс, як кушка.
Не так очі, як ті брови: любі, милі до розмови.
Цибатий, як журавель.
Дівка без коси не має краси.
Як мак у полі.
Коса заплетена, а хата не метена.
Не в тім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить.
Достанеться стиду-бриду цілувати повновиду.
Не будь красива, а будь щаслива.
На красуню дивитись любо, а з розумною жити добре.
Довгий, як жердка.
Буде час красно ходити, якби було в чім.
В кого чорний вусок, тому рибки кусок, в кого сива борода, тому й юшки шкода.
Весела, як ясочка.
Не біда, що чорна, аби проворна.
Гляну на вид, то й скажу, що Демид.
Краще горбатий, ніж язикатий.
Не вповала на худобу, а вповала на уроду.
Не така погана, як їй догана.
Висушила молодця дівоча краса.
Хоч їла не їла, аби хороше ходила.
Там така, що бублика з’їси, поки кругом обійдеш.
Ряба, як сорочаче яйце.
Хороший, хороший, був би ще кращий, та вже нікуди.
Приліпив, як горбатого до стіни.
Що не складно, то не ладно.
Брови на шнурочку.
Не має лиця, як заєць хвоста.
Не те красне, що красне, а те, що подобається.
Три речі скоро минають: луна, веселка і дівоча краса.
Хороша, вродлива, тільки біда, що сварлива.
Ніс той ніс, як через Дніпро міст.
Хороший чортам на гроші.
Нове з старими латками.
Прямий, як свинячий хвіст.
Хоч не красивий, аби щасливий.
Коса — як праник.
Чи не той то Микита, що з вильотами свита?
А вже тії кучері мені надокучили.
Хоч ряба і погана, та доля кохана.
Не показуй пугачеві дзеркала, бо він сам знав, що красний.
Нічого дзеркало винить, коли пика погана.
Вбери пень, буде подобень.
Така ладна, що як на двір вийде, то всі пси брешуть.
Красне личко — серцю непокій.
Увіп’ються чорні брови, як п’явки, у душу.
Ясний, як сонечко.
Не виглядай, не визирай, а дальше ховайся.
Дарма що дурна, аби чорноброва.
Хто з чорними бровами, іди за дровами, а хто з рудою бородою, іди за водою.
Лисини не замажеш.
к зверху погане, то всередині вдвоє.
Стрункий, як хвоїнка.
Поганий на вроду, та гарний на вдачу.
Личко дівку віддає.
Не дивися на личко, а питай про роботу.
А в рум’янці така сила, що всі квіти погасила.
Чотири свічки спалила, поки Гриця умила, а п’ятий каганець, такий Грицько поганець.
Як хороший, не жаль грошей, а як поганий, копну ногами.
Робила не робила, аби двір закрасила.
Білолиця — як мазниця, чорноброва — як сметана.
Візьми борону та розчеши бороду.
Ані з плечей, ані з очей.
З красивого лиця води не пити, аби вміла їсти зварити.
Ходи в чорному — люди кажуть: ледащиця, ходи в білому, кажуть: чепуриться.
Такий білий, що аж лебеді вхоплять.
У нього на виду чорт сім кіп гороху змолотив.
В неї брови до любові, а устонька до розмови.
Хороший, та без грошей.
Ніс, як за сім гривень сокира.
Нема кращого на вроду, як ясна зоря в погоду.
Як виглянула у вікно, то три дні собаки брехали, а одна як придивилась, то й зовсім сказилась.
Хороша, хоч води з лиця напийся.
Борода — честь, а вуси й у кота єсть.
Ніс на сімох ріс, а одному достався.
Врода — дівоча шкода.
Красу за плечима не носити, аби хліба не просити.
З личка не пить молочка.
Така погана, що й жаби б не їли.
Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема.
Коса до п’ятки — дівка до грядки.
Купила Олена сережки зелені, як наділа у вуха, славна була дівуха.
Рожа і межи кропивою гожа.
Така хороша, що не варт і гроша.
Як була я молода, була в мене врода, а тепер на виду і в дзеркалі не найду.
Сухий, як скіпка.
На красивого дивитись гарно, а з розумним жити легко.
Вбився в ріст, як заєць у хвіст.
І воза не возила, а двір украсила.
Лисий лисого здалека бачить.
Чепурненька, як мазничка.
Коса коротка, а доля солодка.
Хто на нього похожий, з тим і схожий.
Така, як кадуб.
Як зірниця зійшла.
Оправ його хоч і в рами, а він усе такий самий.
на підтоки, то буде лежать бог зна доки.
Яка врода, такий смак.
Лисому не треба гребеня, грухому — музики, а сліпому — дзеркала.
Ще спереду і сяк і так, а ззаду, єй же єй, на чорта походить.
З рудих нема святих та й з чорних чортма добрих.
З чорними бровами іди за дровами, а з рудою бородою хоч іди за водою.
Краса минеться, а розум пригодиться.
Хороше нарядив, хоч покинь.
Не буду вмиватись, а то ще ненароком собаки вхоплять.
Чорного пса не відмиєш.
Краснеє личко — серцю неспокій.
Луб — лице, очі — тріска.
Шия — хоч обіддя гни.
Краса до вінця, а розум до кінця.
Рудий сам, руду взяв, рудий і піп їх вінчав,
Не шукай красоти, а шукай доброти.
Одне око на полицю, а друге на помийницю.
Нащо нам гроші, коли ми самі хороші?
Те, що природа дала, милом не одмиєш.
Хоч чуб кучерявий, та сам шепелявий.
Де стан, там і врода.
Бог до вроди розуму не прив’язав.
Краса дере носа.
Гарний, як спить, та ще й лицем до стінки лежить.
У всякої Домашки свої замашки: одна любить ложки та чашки, а інша — сережки та пряжки.
Хоч у воду подивлюся на свою вроду.
І бджола летить на червону квітку.
Руки мив ще тоді, як мати в ночвах купала.
Нашій Горпині гарно і в хустині.
Прибери свиню хоч в золото, вона все одно в хлів піде.
Не кожна Ганна і гарна.
Вуси — честь, а борода й у цапа єсть.
Лисий, бо йому голова від розуму облізла.
Не краса красить, а розум.
Вбери і пень, то буде як білий день.
Українські прислів’я та приказки про час, дні тижня, місяці, пори року
І завтра день буде.
На сорок святих сорока сорок паличок у гніздо положить.
А весняночка на весну каже: «Кидай сани, бери віз, та поїдем на рогіз!»
В лютім Дорота заповідає сніги і болота.
Не так сталося, як гадалося.
Хто літом гайнує, той взимку голодує.
Що влітку вродиться, то взимку згодиться.
Січень січе, ще й морозить, ґазда з лісу дрова возить.
Минеться і не змигнеться. Минулого конем не здогониш.
До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра ще хитріша.
Юрій з хати всіх на поле вижене.
Була м’ята, та пом’ята.
Прийшла весна дуже тісна.
Не сунься середа наперед четверга, бо ще і п’ятниця буде.
В марті курка з калюжі нап’ється.
Взимку літа не доженеш.
Прийшла покрова, сиди, чумак, дома.
Прийде така неділя, що і в нас буде весілля.
Восени і горобець багатий.
Сумний грудень і в свято і в будень.
Тоді то буде, як мій татуньо з тамтого світу верне.
То ще не дивно, що взимку зимно.
Осінь каже: «Я урожу!», весна каже: «А я погляжу!»
Вночі панують сови та сичі.
З Федора-студита стає холодно й сердито.
Час все лікує.
До Іллі сіно і під кущем сушать, а після Іллі й на кущі не сохне.
На Іллі до обіду літо, а після обіду осінь.
Як прийде Ілля, то наробить у полі гнилля.
Довша п’ятниця, як неділя.
Багато води утекло з того часу.
На Андрія треба кожуха-добродія.
Смутно, як в грудні пополудні.
Не попередить четвер середи.
І день буває роком.
Влітку один тиждень рік годує.
День і ніч — доба пріч.
Що маєш завтра зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з’їсти нині, то лиши на завтра.
Краще тепер, як у четвер.
Внесе нечиста, не винесе і пречиста.
На Іллі новий хліб на столі.
Літо запасає, а зима з’їдає.
прийшла покрова — на дереві голо.
Вночі всі коти чорні, а корови сірі.
Як листопад дерев не обтрусить, довга зима бути мусить.
Як діждемо літа, тоді нажнем жита, поставимо в копи та вдаримо в гопки.
Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють.
У червні на полі густо, а надворі пусто.
Коли влітку не ходив по малину, взимку вже пізно.
Шукає учорашнього дня.
Коли на Юрія дощ і грім, буде радість людям всім.
Як у грудні сніг заляже, то в серпні жито виляже.
Згоджусь я тобі не тепер, то в четвер.
Осінь збирає, а весна з’їдає.
Громниця, скидай рукавиці, близько весна.
Є — минеться, нема — обійдеться.
Май — волам дай, а сам на піч тікай.
У неділю по шавлію, в понеділок по барвінок, а в вівторок — снопів сорок, а в середу — по череду, а в четвер — по щавель, у п’ятницю — по дяглицю, у суботу — на роботу.
Варвара кусок ночі ввірвала, а дня приточила.
Ранній пізньому кланяється.
Зелена весна чорне сіно з’їдає.
Час платить, час і тратить.
Час усього навчить.
Март спочатку хмарний, в середині болотний — сніп буде намолотний.
До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі стріне собаку
В лютім сонце іде на літо, а зима на мороз.
Марець кусає за палець.
Хто святкує на Пилипа, той буде голий, як липа.
Бережи час, час за гроші не купиш.
Восени і курчата курми будуть.
Що буде, те й буде, ми все перебудем.
Де літував, там було й зимувати.
Як неділя, то й сорочка біла.
Вівторок — щасливий день.
Питає лютий, чи добре взутий, а марець хватає за палець
На Юрка сховається в житі курка.
У серпні серпи гріють, а вода студить.
Субота не робота, а в неділю нема діла.
Плаче жовтень холодними сльозами.
Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем.
Покрівонько, покрівонько, покрий мені голівоньку!
Все перетреться, перемелеться та й так минеться.
Буде літо, то й буде розмаїто, а прийде зима, то й хліба нема, і чоботи ледащо, і робити пема що.
Сьогодні пан, а завтра пропав.
Май — усяк собі дбай, а іюнь — хоч сій, хоч плюнь.
Трудно влітку без корови, а взимку без кожуха.
Пустий господар по Кіндраті — не має ще кожуха в хаті.
Що літом одкидаєш ногою, то взимку підбереш рукою.
Літом ніжкою, а зимою ручкою.
До Миколи не буде літа ніколи: не сій гречки і не стрижи овечки.
На громницю маєш зими половиню.
Буває март за всі місяці варт.
Було, та полетіло.
Весна красна квітками, а осінь — плодами.
Ранок — ланок: що ранком не зробиш, то вечором не здогониш.
Хто рано плаче, той увечері сміється.
Сухий марець, мокрий май — буде жито, як Дунай.
До Іллі хмари ходять за вітром, а з Іллі — проти вітру.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
Краще пізно, ніж ніколи.
Як у січні тріщать морози, влітку від хліба тріщатимуть вози.
До покрови давали молоко корови,
Якби не було ночі, то не знали б, що таке день.
Аби день до вечора.
Хто не посіяв на богослова, той не варт і доброго слова.
Хто в п’ятницю скаче, той в неділю плаче.
Все минеться, одна правда останеться.
Прибуло дня на курячу п’ядь.
У петрівку бджоли роблять на панів, а в спасівку — на себе.
Пізня весна не обдурить.
Що літом родить, то зимою не шкодить.
Було, та мохом поросло.
Коли б не зима, то й літо довше було б.
Готуй сани влітку, а воза взимку.
Не хвалися завтрашнім днем, бо не знаєш, що той день уродить.
Було, та з водою сплило.
Після Івана Купала не треба жупана.
Восени і буряк — м’ясо.
В січні росте трава — влітку болить ґазду голова.
Коли січень найгостріший, тоді рочок найплідніший.
Було, та загуло.
Багато води до моря уплине, закнм то станеться.
Березень з водою, квітень з травою, а травень з квітами.
Восени багач, а навесні прохач.
По покрові — по теплові.
Ніч своє право має.
Що було, то за водою пішло.
Зима без снігу, як літо без хліба.
Як марець ясний, то май щасний.
Якщо сухий грудень буває, то суха весна і сухе літо довго потриває.
Казали минеться, а воно тільки настає.
Тоді то буде, як своє вухо побачиш.
Минув спас — держи кожух про запас.
Весною і в горобця пиво.
Час, мов віз: з гори чухрає, його не доженеш.
Неділя — день вимушеного безділля.
Ніч ночувати — не вік горювати.
З сорока святих сорок морозів буде.
Кому влітку холод, тому взимку голод.
Хто літом жари боїться, той взимку не має чим погріться,
Коли в березні орють, а квітень студений, травень буде красний, теплий і зелений.
Чому бути, тому не минути, що має бути, те й буде.
Треба добре дбати, аби не купувати: сіна — до Юрка, хліба — до Ілька.
Січень не так січе, як у вуха пече.
Йому щодня неділя.
Куди ніч, туди й сон.
Згаяного часу і конем не доженеш.
За солодкі ночі гіркі дні приходять.
Тоді то буде, як ся догори вода оберне.
Як Михайло закує, то Микола розкує.
Листопад вересню онук, жовтню син, зимі рідний брат.
Прийде марець, то умре не один старець.
Майська роса — краще вівса.
До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі по сім за цибулю.
Весна — наші батько й мати, хто не посіє, не буде збирати.
Хто в четвер скаче, той у п’ятницю плаче.
Ілля на полі копи лічить.
Весна ледачого не любить.
На Михайла зима саньми приїхала.
Місяць лютий гостро кутий.
Квітень з водою — жовтень з пивом.
Тоді то буде, як дві неділі разом зійдуться.
Не тепер, ак у четвер.
набереться господар біди.
«Якби мені та сила, що в січні,- каже лютий,- то я б бику-третяку роги вломив».
Травень холодний — рік хлібородний.
Якщо квітень робить галас, буде зерна і сіна повний запас.
Раз у рік — Петра.
Що нині утече, то завтра не зловиш.
Ніч — мати.
Прийшло літо — не ходи в луг по калину.
Хто літом працює до поту, зимою поїсть в охоту.
Грудень холодний та сніжний — хліб буде буйний та пишний.
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Літом пролежиш, а зимою з сумою побіжиш.
Юрій з водою, а Никола з травою.
Навесні джміль, а восени бджола жениться.
Якось то буде.
Понеділок — шевський празник.
Зима спитає, де літував.
Грудень рік кінчає, а зиму починає.
Було — не було, само минулося.
Весна днем красна, а на хліб пісна.
Осінь одного заморозить, а весна — двох.
На стрітення повертається птиця до гнізда, хлібороб — до плуга.
Що буває, те й минає.
Коли на стрітення нап’ється гуска з сліду води,
На новий рік прибавилось дня на заячий скік.
Що марець випече, то квітень висіче.
Два рази в році літо не буває.
Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба урожай.
То буде, як на камені пісок зійде.
Хто раніше прийде, той швидше змеле.
Раз на рік літо буває.
Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий.
До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі стріне собаку та й питається: «Дядьку, чи ви не з сватами?».
На Теплого Олекси риба хвостом лід розбиває.
Ніч-мати всіх пригортає, а день розганяє.
Літо зиму годує.
Настав лютий — тверезий взутий, а пияк — босий всяк.
Що було, то мохом поросло.
Що нині мені, то завтра тобі.
На все свій час.
Мала нічка петрівочка, не виспалася наша дівочка.
Час за час — все ближче до вечора.
Страшна зима, як дров нема, чоботи ледащо і їсти нема що,
День минув, як у пальці тріснув.
Буває, було, буде.
Март невірен: то сміється, то плаче.
Як прийшла середа, то вчепилася біда.
Теплий квітень, мокрий май — буде у стодолі рай.
Влітку і качка — прачка, а взимку і невістка не хоче.
Бджоли раді цвіту, люди — літу.
Зима літо з’їдає, хоч перед ним і тікає.
Бджола каже: «Годуй мене до Івана, я зроблю з тебе пана».
Готуйтеся, люди, бо йде грудень!
Хоч око виколи, така темна ніч.
Держися, Хома, іде зима!
До Петра молочка відерце, а по Петрові — глек, та й то неповпий.
Дме вербич — кожуха тербич.
На вівторок зібралось бід сорок.
Не за нас то настало, не за нас перестане.
Тріщи не тріщи, а вже минули водохрещі.
Настане час — не стане й нас.
Літом і баба сердита на піч.
І собака зимою про хату думає.
Зле на Прокопа, коли змокне копа.
Одно літо ліпше, як сто зим.
Був, та не стало, мов язиком злизало.
Квітневий сніг такий, як жіночий плач.
Ніч прижене, і ніч віджене.
Зима спитає, де літо було.
Що вліті одложиш, то зимою як-бись найшов.
Зимою днина така: сюди тень, туди тень, та й минув день.
В ніч найтемнішу про сонце пам’ятай.
Тоді то буде, як рак свисне.
Ніч нікому не брат.
Не хвали день зранку, а хвали увечорі.
Час — не кінь: не підженеш, та й не зупиниш.
Хвали день увечері, а життя перед смертю.
До благовіщений і птиця гнізда не в’є.
Всякому овочеві свій час.
Іди, зимо, до Бучина, бо вже ти нам надокучила.
До благовіщений зими не лай, а саней не ховай.
Жовтень ходить по краю та виганяє птиць із гаю.
Як не тепер, то в четвер.
Покрова всю землю листом покриває.
Два дощики в маю, певно бути врожаю.
коли баба в маю слаба — молитву замов.
Яка погода в липні, така буде в січні.
Ніч-мати не дасть погибати.
Добре говорив святий Тома, що в грудні найліпше сидіти дома.
Осінь — наша мати, і жебрака нагодує.
В січні настав ніс надвір та й назад на піч.
Проспиш весною — заплачеш зимою.
І за доброї години ожидай лихої днини.
Хто перший часом, перший і правом.
У нього сім п’ятниць на тиждень.
Як по Петру, то й по теплу.
Кагла взимку служить, а тінь — влітку.
То ще не біда, що без риби середа.
Нема ранку без вечора.
Час — то лікар на всі гризоти.
Як те було давно славно: стояли столи попід сади — їли, нили, глаголили, по бороді текло, а в роті сухо було.
Хто лежить до покрови, той продасть усі корови.
Сьогодні густо, а завтра пусто.
До Іллі зробити сіно — наче пуд меду в нього вкласти.
Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця.
Мокрий квітень, сухий май — для картоплі буде рай.
Ніч — мати: не спи, то будеш мати.
У нас два Єгорія: один голодний, другий холодний.
Скривився, як середа на п’ятницю.
Тепер не петрівка, щоб повторяти разів кілька, а зима — сказав та й нема.
Гуляла середа, як ще була молода. Знає пес середу.
Ні рано, ні пізно, саме в добрий час.
Що Днина — то й новина.
Краще на п’ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше.
Птахи ніч розкльовують.
«Коли то було?» — «Ще як дід до баби в свати ходив».
Літом сякии-такий бур’янець — як хліба буханець.
Не буде так, як думаєш, а буде так, як станеться.
Час — найліпший лікар.
Осінь усьому рахунок веде.
Діти, діти, добре з вами вліті, а зимувати — то горювати,
Спасівка — ласівка, а петрівка — голодівка.
Прийшли Євдокії, дядькові затії: плуги чинити, борону точити.
Шити-білити: завтра Великдень.
Коли марець пережив старець — буде здоров,
Од спаса та й рукавиці до паса.
Відстанеш годиною — не здоженеш родиною.
Субота — не робота: помий, помаж та й спати ляж.
Лютий виганяє ковалів з гути.
До святого духа не скидай кожуха, а по святім дусі ще ходи в кожусі.
Хто сіє по покрові, то виводить взимку по корові.
Літо дає коріння, а осінь — насіння.
Коли в маю дощ не випаде, то й золотий плуг нічого не виоре.
«Я дав би дві зими за одне літо»,- казав циган.
До покрови думай про пашу для корови.
Літом і старець каже: «На ката хата, нам і надворі тепло!»
Весною не посієш — восени не збереш.
Лютий воду відпускає, а березень підбирає.
Все добре у свій час.
Раз літо родить.
Скує Кузьма-Дем’ян — до весни не розкувати.
На Бориса і Гліба берися до хліба.
Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чоботи.
На Семена горобці збираються в табунці.
Люди ніч розбирають.
Усе добре впору.
Що літом придбаєш, то зимою маєш.
Мокрий май — жито, як гай.
Журавлі прилетіли і полудень принесли (довгі дні).
Сіно — до Юрка, а хліб — до Ілька.
Ранок вечора мудріший.
Середа і п’ятниця — четвергу не указчиця.
Перший спас час припас, Петро і Павло — два прибавив, Ілля-пророк — три приволок.
Хто має розум, той не їдн зимою возом.
У грудні тепло, як за лихим паном.
Зима невелика, та в неї рот великий; хто це забуває, то й його вона з’їдає.
Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі.
Хто влітку ледарює, той взимку біду чує.
На Івана Купала баба муки не мала, на святого Петра пирогів напекла.
Грудень землю грудить, а хатинки студить.
То тоді ще було, як баба дівкою була.
Весняний день рік годує.
Краще яйце сьогодні, ніж завтра курка.
Юрій з теплом, а Никола з кормом.
Що без нас було — чули, що при нас буде — побачимо.
Осінь каже: «Гнило!», а весна: «Мило, лиш би було!»
Літній день за зимовий тиждень.
Прийде врем’ячко — достигне яблучко і само відпаде.
Як на стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться.
Коли в червні біб зацвіте, то найбільший голод буває, а коли мак, то не так.
Хто в петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить.
На благовіщений весна зиму поборола.
Холодний май — буде добрий урожай.
Восени і заєць спасений.
Зозуля кує тільки до Петра, а потім мандрикою вдавиться.
Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає.
Ні в березні води, ні в квітні трави.
Красна осінь снопами, а зима намолотом.
І давно ріки догори не плили та й калачі на вербах не росли.
Зима багата снігами, а осінь — снопами.
Одне сьогодні краще двох завтра.
Що було, то було, а що минуло, то травою поросло.
Хлібороби з осені — купці, в повесні — старці.
Зимою деньок, як комарів носок.
Іде зима, а кожуха нема.
Старий рік в ноги, а новий — у пороги.
На Юрія роса — не треба коням вівса.
Як не було зранку, то не буде до останку.
Час — не віл: його не налигаєш.
Який день, такий і пожиток.
Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться.
Влітку і качка — прачка, а взимку і Тереся пе береться.
Часом лютий змилується, що людина роздягнеться, але часом такий гострий, що замерзнеш аж до костей.
Дріта-дріта — серед літа, прийшла зима — хліба нема.
Зимою бійся вовка, а літом — мухи.
Час мочить, час і сушить.
а по покрові пішло молоко в роги корові.
Час, як вода,- все йде вперед.
Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.
У листопаді зима з осінню бореться.
Через день — то й неділя, через хату — то й весілля.
Хто пізно ходить, сам собі шкодить.
День мій — вік мій.
Прийшов Петро — вирвав листок, прийшов Ілля — вирвав і два, а прийшов спас — бери рукавиці про запас, прийшла пречиста — на дереві чисто,
Що було, то не верне ніколи.
Нехай гуляє, зима спитає, що робив.
Квітень з водою — травень з травою.
Прийшов пізно, так завізно, прийшов рано, так не дано.
Садок влітку — як кожух взимку.
Вечір покаже, який був день.
Мартове тепло — як мачушине добро.
Як Кузьма з медом, то Михайла з ледом.
Смутний грудень, як прийде студінь.
Тільки до Іллі добрі рої, а по Іллі повісь роя на гіллі.
З Юрія хороводи, з Дмитрія — вечорниці.
На годину спізнився, за рік не доженеш.
На Юрія сіна коню кинь та й вила закинь.
Стрічаються на стрітення зима з літом, щоб поборотися, кому йти наперед, кому вертатися назад.
Піднявся зранку, ще чорти навкулачки не бились.
Не чекай сонця до осені.
Весна не за горами, вона приходить, не давши телеграми.
В січні січе сніг з вітрами, а пияк трясе зубами.
Понеділок і п’ятниця важкі дні, вівторок і субота — легкі.
Рання година держить золото в роті.
Як зазиміє, то й жаба оніміє.
Квітень-переплітень, бо переплітає трохи зими, трохи літа.
Що не бувало, то тепер настало.
Осінь на рябому коні їздить.
Як прийде спас, комарам урветься бас, а як прийде пречиста — забере їх нечиста.
У неділю: «Гоя, гоя!», в понеділок: «Голівонько моя!»
Вовк зими не з’їсть.
Хто вліті буде співати, той узимі буде танцювати.
Вже лютий сніг підгриз, кидай сани, бери віз.
Весна всім красна.
Коло суботи все багато роботи.
Коли на Петра проса з ложку, то буде і в ложці.
Час минає, а не вертає.
Сховай слабість на неділю, бо тепер робота є.
Як вересніє, то дощик сіє.
Що нині опустиш, того й завтра не доженеш.
Коли прийде май, то за себе кожен дбай.
У нас сьогодні Луки: ані хліба, ані муки.
Середа у нас аж до п’ятниці.
Прийде тиждень вербовий — бери віз у дорогу дубовий.
Не хвались на Юрія посівом, а хвались на Миколи травою.
Тоді то буде, як на моїй долоні волосся виросте.
Минулося — забулося.
Година платить, година тратить.
Вода пливе — роки йдуть.
Що було, то за вітром по воді попливло.
В падолисті багато води — для лук великі шкоди.
Субота — вся робота.
«Почекай, маю, я іще тобі заграю»,- каже мороз.
В кожнім році два Миколи: на першого Миколи не буває холодно ніколи, а на другого Миколи не буває тепла ніколи.
У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай.
Хто пізно ходить, пізно й приходить.
Березень сухий, а мокрий май — буде каша й коровай.
Курчат восени лічать.
В першій половині серпня погода стала — буде зима довготривала.
Бути зимі, як пташка, передвісник зими, проспіва: «Кидай віз, бери сани, та поїдем до Оксани!»
Українські прислів’я та приказки про те, що людині шкодить, а чоловіка губить
За однією чаркою і наймит не закушує.
Хто п’яницю полюбить, той вік собі погубить.
Дай йому пити, а він не дасть тобі жити.
Чи пропити, чи штани купити?
Кому чарка, кому дві, кому нема й одної.
Він п’яним і родився.
П’яний б’ється, скаче, а проспиться — гірко плаче.
Пий, дядьку, горілку: смуток забудеш.
Шинок хазяїном не наставить.
Як не як, а Хома пияк.
Тікай, душа, на плече, бо горілка потече.
Не бивши кума, не пити пива.
Якого пива наварили, таке й пийте.
Один день їсть, п’є, танцює, а двадцять дев’ять голодує.
Випив дві неповних, а третю через верх.
Пиття не доводить до пуття.
Горілку попили, молоду бачили — пора й додому.
У корчмі ся напиває, а в калюжі спочиває.
Хоч п’яний, а правду каже.
Празник — Іван Бражник.
Горілка йому очі засліпила.
Вода живить, а горілка губить.
Пити чи не пити, аби з добрими людьми поговорити.
Не той п’яниця, що п’є, а той, що впивається.
П’яний, а у воду не скочить.
Хоч ходимо голі й босі, та куримо папіроси.
Аби горілка була, ми й сухарі поїмо.
Як мені ота горілка, то вже така гидота, що як не вип’ю чарку, то ніяк не одірву від рота.
Від чарки більше людей помирає, ніж у морі потопав.
Не винувате вино, винувате п’янство.
П’яному гори немає — усе рівне.
Не всі ті пиво п’ють, що його варять.
Горілка — не дівка, а мачуха — не мати, але вміють добре голову завертати.
То-то й диво, що гірке пиво.
Без горілки ані не оженишся, ані не вмреш.
Лихо горлом влізло.
Зістарівся воюючи, по корчмах ночуючи.
Коли п’яниця в шинку скаче, то жінка дома плаче.
Давай закуримо ще й твого, бо чужий надоїв.
Коли б не пили, то б в золоті ходили.
П’янка і розумного зведе з ума.
Чарка горілки — лиха ківш.
Де піп церкву ставить, там пан корчму ладить.
Більше дива, як того пива.
Випийте і закусіть, а на завтра до себе запросіть.
Горілка у п’яти йому вступила.
Бувай здоров, розуме, не побачимося й завтра.
У Гаврила пили та його й побили.
Продав за карбованець, пропив за полтиник, прогуляв
Голова каже: «Іди!», а ноги: «Сиди!»
Горілкою розуму не промиєш.
Перша чарка не брала, друга теж, а третя завела в арешт.
Захотів від вовка каяття, а від п’яного сорому.
Перша чарка — як по льоду, друга — як по меду, а за третю не питай — управляйся, наливай!
Люлька не куриться, мабуть, жінка журиться.
Ото диво, що п’ється пиво.
П’яний, як дитина: і нехотя правду скаже.
Хто стане горілкою свій розум мить, той його ще гірше забруднить.
Ноги кажуть: «Ходім додому!», головонька каже: «Ходім до покою!», калитка плеще: «Напиймося іще, я все поплачу!»
Хоч будеш п’ян, не будь упрям.
З цього пива не буде дива.
На копійку упився, на руб похвалився.
Де хміль у голові, там розум мовчить.
Вчепився, як п’яний до тину.
Не той п’яний, що каже: «Я вже п’яний», а той п’яний, що каже: «Дайте ще!»
Добра п’яниці і крапля.
П’яному і калюжа по вуха.
Горілка тільки біду шукає.
У п’яниці нема нічого на полиці.
Соха — не плуг, тачка — не машина, п’яниця — не чолові».
Пропив вівці на горілці, а корову на меду, прийшов з корчми додомоньку та й б’є жінку молоду.
Чиє пиво п’єш, того й пісень співай.
Як у болоті не без дідька, так у селі не без горілки.
І горілки не хочу, і цілувати не буду!
Не стільки пива, скільки дива.
Хто по повній випиває, той під тином спочиває.
Не пий вино, худобино, бо тебе воші з’їдять!
Не допивай, не доливай — не будеш п’яний.
Напала брага на врага.
П’яному світ — як банка, а люди — як мухи.
Найбільшу цигарку крутять з чужого тютюну.
З цього квасу пива не буде.
Очима пива не вип’єш.
Добре цівкою смикнув.
Годі вже дома пити, ходімо в шинок.
Тоді жінку слухай, як із шинку додому кличе.
З чужої горілки голова не болить.
Горілка — здоров’я злодійка.
Допився до того, що в хаті вітер віє.
Горілка і гулі не одного в постоли взули.
Спасається: щоденно напивається.
То недужого питають, а здоровому наливають.
Горілка багато шкоди робить і на зле штовхає.
Налився по самі вінця.
Горілка в роботі — не помічник.
Люди п’яні і голову гублять.
Чоловік — до шинкарки, а жінка — до чарки, і нема у них сварки.
До кого п’єш, тому й здоров’я кажи.
Пий, та не впивайся, між чужими людьми остерігайся.
Підгуляв, що й з копит збився.
Спершу горілка людей розважала, а тепер сама засумувала.
Пий до куми, а до кума завтра вип’єш.
Як до праці — руки дрижать, а чарочку добре держать.
У п’яного кулаки дрова рубають, а як прокинеться, то й сокири не візьме.
Хто не напивається вином, буває здоров умом.
Будь здоров, розуме, побачимось завтра!
Заробив кревно та й пропив певно.
Де горілка, там і сльози.
Від п’яного поли вріж, а тікай.
Якби курити, то було б що робити, а то сидиш та світом нудиш.
Хліб-сіль разом, а тютюнець врозь.
Мало чого не буває, що й п’яний співає.
Дав на вино, на ладан, на церковні витребеньки.
П’є до потері, щоб не бачити, де двері.
Горілка валить з ніг і кладе під поріг.
День палить папіроси, а три дні просить.
Як швець дубом шкури пересипа, так нюхарі сушать собі мозок табакою.
Тут пити, тут не спати, треба йому києм дати і кожух зняти.
Пияцтво розум з’їло.
Коло горілки не обійдеться без бійки.
Поставив усе на одну карту.
Чоловік — не корова, вип’є літр-два, а корова — відро.
Випити би ся випило, з’їсти би ся з’їло, коли б ще по тому полежати дали, тож-то би добрі були.
Пий, та розуму не пропивай.
П’яний, п’яний, а об вугол не б’ється.
Гірка горілка, та й пиття не солодке.
Люби — не влюбляйся, пий — не напивайся, грай — не відігравайся.
П’яному і бог з дороги звертає.
Дорога разом, а тютюнець наполовину.
Як ковбаса і чарка, то минеться й сварка.
Де ледарі зійдуться, там вино і горілка знайдуться.
Усі б курили, та люльки спалили.
Випиймо, щоб дома жінки не журилися.
Пора кумі і за розум братися: не все пити, треба похмелятися, а з похмілля знову на весілля.
Де пиво, там диво.
Як випили варенухи, то й загули, наче мухи.
Окаянні люди: корчма горить, а вони плечі гріють.
Чоловік п’є — дах горить, жінка запила — уся хата горить.
Випив, аж денце показав.
Латку на латці ношу, а шаг на горілку держу.
Нині до дна, завтра до дна — зосталася біда і корова одна.
Як не п’єш до ладу, то зійдеш на біду.
Господи, за що ти мене караєш: чи я горілки не п’ю, чи я жінки не б’ю, чи я церкви не минаю, чи я в корчмі не буваю?
Шинок — це лихо для жінок.
Добрий курець, коли є люлька і тютюнець.
В болоті не без чорта, в сім’ї не без п’яниці.
В лихий час п’ю і квас, а побачу пиво — не пройду мимо.
Руки золоті, та горло погане.
У п’яниці коли не очі сині, то спина в глині.
За чарку — та й за сварку.
Корчма розуму учить.
Коваль кує, а ковалиха в корчму йде.
Пило б ледащо, якби було за що.
Не п’яний плаче, а горілка.
П’яниця і з каганця питиме.
Напідпитку нема спинку.
Пий та людей бий, щоб знали, чий син.
Хмільна вода до добра не доведе.
Не диво пиво, дивні люди, що його п’ють.
Чужим пивом весілля не одбудеш.
і другий, тільки й бариша, що болить голова.
П’яному на кожнім кроці поворот.
П’яному море по коліна, а калюжа морем здається.
П’янство в роботі не товариш.
Карти хміль люблять.
Хоч ти брат і мій, а табак кури свій.
Випив і оком не моргнув.
Чоловік — не свиня: більше відра не вип’є.
Що чоловік п’яний, що скажена собака.
Перевів гаманець на тютюнець.
До неба високо, до царя далеко, а до корчми близько.
У п’яного — вчинки, у тверезого — думка.
Добре тому пить, хто хмелю не боїться.
Курити хочеться, аж вуха попухли.
До пива їсться, до слова мовиться,
Корчмар, як комар: де сяде, там і п’є.
Чом не пить, коли його доля не спить.
Не на те козак п’є, що є, а на те, що буде.
Як ті п’яниці щодня п’ють?!
З чужого похмілля голова не болить.
Перша чарка колом, друга — соколом, а решта дрібними пташечками.
З п’яним не сварися, з багатим не судися.
Хто багато п’є, той сам себе б’є.
Ануте, синки, за люльки, нехай паска постоїть.
Випий, Іванку, бляшанку, а за дві заплати.
Од пива болить спина, а од меду голова.
Як п’ян, так капітан, а проспиться, так і свині боїться.
П’є ледащо, як має за що.
Хто горілку любить, той сам себе губить.
Добрий курець має люльку, кресало і тютюнець.
Хто п’є до дна, тому не бачить добра.
Тяжко тепер жити, бо навчився хлоп горілку пити.
Кожний пияк то добре знає, що клин клином все вибивас.
Він не хоче ґаздувати, тільки пити-гайнувати.
Хто горілку п’є, довго не живе.
Не хвали пиво, розливши, а хвали випивши.
Хома купив, Хома п’є, бо у Хоми гроші є.
Оце дудлить, аж у горлі клекотить!
З ним не звариш пива, а звариш — не розіп’єш.
Пропив ґазда вола — все його слава, а невістка — міх, вже з неї сміх.
Вино веселить, та від вина й голова болить.
Як вип’єш дві-три, то неначе замакітриться світ.
Як п’є, то не проливає, як б’є, то добре влучає.
П’яному кожна дорога слизька і довга.
Хочеш із здоров’ям дружити — перестань горілку пити.
Хто горілку п’є, той найліпшу жінку б’є.
Втопив розум у горілці.
Вино й горілку полюбив — честь загубив.
Де чарка, там і сварка.
Горілка посварить і перепросить.
Ми не п’ємо, тільки з хлібом їмо.
П’яний храбриться, а як проспиться, то й свині боїться.
Гуляє, за все забуває.
Коли пили — гомоніли, а платили — поніміли.
П’яниця: пропив штани та й хвалиться.
Коли двоє кажуть — п’яний, то лягай спати.
Баба сім літ похмелялась та з похмілля і вмерла.
Рушаймо до шинку, коли в церкві тісно!
За чужим хмелем що-небудь змелем.
На хрестинах всі куми, на весіллі всі свати, а у корчмі всі брати.
Розібрало, мов вовка опеньки.
Друг не друг, а тютюнець свій.
Якби не діти, добре було б в корчмі сидіти.
П’яний собі розум відбирає.
В чарці більше людей тоне, як у морі.
Хто вино любить, той сам себе губить.
П’яний свічки не засвітить.
Хто п’є, той кривиться, кому не дають, той дивиться.
Хто пив, а в кого голова болить.
Горілка людину в гріб заведе.
Мужик рік не п’є, два не п’є, а як біс прорве, так і все проп’є.
П’яного молитва, як хворого піст.
Горілка — не вода — людська біда.
Хліб на поги ставить, а горілка з ніг валить.
Де горілку чують, там і ночують.
Було б що випити, а пияки найдуться.
Чарка вина не добавить ума.
Гей ти, корчмо, ти, княгине, в тобі праця наша гине!
Воду п’ють, а голова з похмілля болить.
П’яниця — то послідній чоловік.
П’яниця проспиться, а дурень ніколи.
Не допивай з пляшки до дна, бо дійдеш на споді багна.
Гірко випить, а жаль покинуть.
Вода — не горілка: багато не вип’єш.
«Тит, ходім молотить!» — «Голова болить!» — «Ходім до корчми горілки пить!» — то він і біжить.
Не за те батько сина бив, що син пив, а за те, що похмелявся.
Коза — не тварина, п’яниця — не людина.
П’яниці кажи, що день, а він каже, що ніч.
Для попа горілки стопа, а дяк п’є хоч як.
Хоч і кажуть, що горілка серце веселить, чого ж од неї, ледачої, голова болить?!
тільки й бариша, що в голові шумить.
П’яний — так, як малий: що на умі, те й на язиці.
Сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю.
Він би випив море.
Блажен муж — до церкви недуж, а до корчми чимдуж.
Продав на руб, пропив на полтину, пробуянив другу,
Як нап’ється — решетом гроші міряє, а проспиться — ні за що решета купити.
Така, що в горілці усе б і мокла.
Хто корчму минає, той щастя зазнає.
Не шкода горілки випитої, а шкода розуму пропитого.
У п’яниці сім п’ятниць на тиждень.
П’яний і злодій — рідні брати.
Не жаль вина, а жаль розуму.
З порожнього не наллє, а бідного не обкраде.
Що в тверезого на умі, те в п’яного на язиці.
На гріш вип’є, а на карбованець галасу.
Жінка люба вела чоловіка з корчми за чуба.
Горілка йде спочатку до голови, а потім до ніг.
За свою працю хоч напийся, Яцю.
Що пропито, в тім не ходити.
Щоб не розводились п’яниці, то він горілку випиває.
Було ремесло, та хмелем поросло.
П’яний дурному брат.
Хміль, а не вода, чоловікові біда.
Був такий рік, що тютюн не вродив, і якби не хліб, то був би народ бідив.
Пив не на живо, а на смерть.
П’яниця і свиня — то однакові звання.
Пити до дна — не бачити добра.
Горілочка-кума зведе хоч кого з ума.
Як є на мед, тоді пий пиво, а як є на пиво, тоді пий воду.
Ось табак для всіх собак: хто совісті не має, нехай приступає.
Напився до порядку: два ведуть, а третій несе шапку.
На бік процесію, бо тютюн везуть.
Чоловік у горілці, як собака в скаженівці.
Без люльки, як без жінки.
Чоловік за чарку, а жінка за сварку.
Набрався, як лин мулу.
Горілка — не вода, а народна біда.
Хто пив, а мене волочать.
Від п’яного і чорт утікає.
Намогоричився до самого підборіддя.
Казала горілка: «Ой хто мене займе, у голову зайде, руки-ноги обдере й додому не зайде!»
Горілку випив, а язиком закусив.
Горілка — не хліб, без неї можна обійтися.
Дайте, куме, мені свого табаку, бо від чужого вже язик пече.
На жлукто спотикнулась, на корито впала, вийшла за п’яницю — навіки пропала.
Чарка та сварка до добра не доведуть.
Вино людину веселить, а потім честі лишить.
Козел в городі — сторож, а п’яниця — ключник.
Випив чарку, випив дві, зашуміло в голові.
Не винце, так пивце — аби мокре було.
Горілка біла ніс красить начервоно, а честь начорно.
Пішла горілка по животу, як брехня по селу.
Гірке життя п’яним медом не підсолодиш.
Не винна горілка, а ті винні, що її п’ють.
Де п’ють, там і б’ють.
Який напій, таке й похмілля.
Язика не поверне, неначе він йому повстяний.
Горілка без вогню, а розум спалить.
Ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять.
Горілка — не дівка: на ногах не встоїть.
Він геть-таки скляного бога держиться.
Де п’ють — мене минають, а де б’ють — з мене починають.
Річка починається із струмка, а п’яниця — із чарки.
П’янка ніколи до добра не доведе.
Горілка худобу у борги гонить.
Пив би пиво, та в кишені диво.
Горілка — не дівка, не треба її цілувати: з ума зведе і сама пропаде.
Чоловік — не скотина: більш барила не вип’є.
Не поможе і вино, як лиш прийде студено.
Від пива голова крива.
Як до праці — хворий, а як до чарки — скорий.
Кажуть, що п’яниця, а справді — брехня, бо він не п’є, а просто ковтає.
Ні рак, ні жаба, а просто п’яна нахаба.
Куріть, куріть на здоров’я, скоріше помрете.
Душа міру знає: вип’є, а потім лежить.
Збувся тато клопоту: жито змолотив, а гроші пропив.
Де п’ють, там і ллють.
За люльку й батька б проміняв.
Як випити хочеться, то і в куми проситься.
Голодному на умі хліб, а п’яному — хміль.
Горілку полюбив — родину знищив.
Пропив би й дітей своїх.
Горілки не пий — будеш чоловік золотий.
Горілка — всього доброго злодійка.
Та він би маму свою пропив.
Пізно берегти вино, коли вже бочка порожня.
Хвали себе не при чарці, а при косарці.
Ні п’ється, ні ллється, ні в чарці не остається.
Коли горілка проїде з милю, не буде вже в неї першого хмілю.
П’яний, а у вогонь не полізе.
Не бий, не волочи, у горілці язик умочи — усю правду скаже.
Взявся п’яний за тин, як за попа трясця.
Він за чаркою горілки пішов би й на той світ.
Куняє й наливає, наливає й випиває, випиває і куняє — свого віку козацького доживає.
Коли не до тебе п’ють, то не кажи здоров!
Гуляй, душа, в тілі, поки кості цілі.
Табака гарна, терла жінка Ганна, стара мати вчила її м’яти, дочки розтирали, в ріжки насипали.
Коли п’яний, то лягай спати, а не зачіпай.
Коли курець, то носи люльку й тютюнець.
Пропив би світ за три гроші.
Добра вода, що не мутить ума, а горілка, що та дівка,хоч кого підведе.
Що у тверезого на думці, те в п’яного на язиці.
Пий, брате, пий, а на старість — торба й кий.
Хто в корчмі служить, тому в броварні платять.
Закуримо тютюну мого, бо ти ще не мав свого.
Дзвіницю обдирає, а корчму криє.
Той п’є, в кого гроші є.
Скільки води не пий, а п’яним не будеш.
Пий, пий — це медя, я поведу тебе до ведмедя.
Де добре пиво, не треба і віхи.
Добре, що ми попривикали.
Горілка, як хороша дівка: хоч кого з ума зведе.
До кужеля нездужала, а до чарки одужала.
Як вип’єш неповну чарку, очі западуться, а як вип’єш повну — вилізуть, то краще не пити.
Погано п’ється, тільки у чарці не зостається.
Бач, як качки заганяє.
Далеко п’яному додому.
Овдію, п’єш цілу неділю, а я тобі, Овдію, та й нічого не вдію!
Прощай, розуме, коли з горілкою зустрівся.
П’яному й кози в золоті.
Перша чарка — на здоров’я, друга — на веселощі, третя — для сварки.
Їхав у ліс, а став коло шинку.
П’яний гірше скаженого пса.
Вільному воля, п’яному — рай.
Українські прислів’я та приказки про Київ
Язик до Києва доведе, а в Києві заблудить.
Язик до Києва доведе.
У Києві не женись, а в Ромнах коней не міняй.
Дурень до Києва, дурень і з Києва.
Доведе язик не тільки до Києва, але й до кия.
На кого біда нападе, то до Києва йде, а як біда минеться,то він і з Броварів вернеться.
Дурний і в Києві не купить розуму.
Українські прислів’я та приказки про різне
Одного поля ягода.
Куди не кинь — виходить клин.
Який харч, така й робота.
Як з неба впав.
Не вартий дірки від бублика.
Лови рибу не на сковороді; а у воді.
З миру по нитці — голому сорочка.
Попав пальцем у небо.
Тепле слово і кішці приємне.
Не лізь поперед батька в пекло.
Не хвались ідучи на торг, а хвались ідучи з торгу.
Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться.
Ворона вороні ока не видовбає.
Голодній кумі хліб на умі.
Живемо, як горох на дорозі: хто не йде, той скубне.
Від своєї тіні не втечеш,
Дешева риба — погана юшка.
Шукай вітру в полі.
Високо літає, та низько сідає.
Миша не одну дірку має до хати.
Казаному кінця немає,
Коли густо, а коли й пусто.
Дарованому коневі в зуби не заглядають.
Поспішиш -людей насмішиш.
Мак сім років не родив і голоду не було.
Шабля ранить тіло, а слова душу.
І стіни мають вуха.
Одне дерево ще не ліс.
За словом в кишеню не полізе.
Хоч біс, аби яйця ніс.
Знайко біжить, а незнайко лежить.
Який Сава,така й слава.
Любиш кататись, люби й санчата возить.
Це ще вилами по воді писано.
Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.
Знов за рибу гроші.
Ні кує, ні меле.
Одним пальцем і голку не вдержиш.
Тиха вода людей топить, а швидка — тільки лякає.
Жартувала баба з колесом, та в спицях застряла.
Слово не полова, язик не помело.
Де багато господинь, там хата неметена.
Обідрали, як молоденьку липку.
Без вірного друга — велика туга.
Всякому овочу свій час.
Клин клином виганяють.
У страху очі великі.
Де посієш, там і вродиться.
Йти на комара з дрючком, а на вовка з швайкою.
На злодієві шапка горить.
Старий кінь борозни не зіпсує.
Хоч близько, та слизько.
Хоч дурний, та хитрий.
Пропало, як з воза впало.
Згода дім будує, а незгода руйнує.
Добре слово будує, а зле руйнує.
Гречана каша сама себе хвалить.
І за соломинку вхопиться, хто топиться.
Добре слово краще за цукор і мед.
По бороді текло, а в роті сухо було.
Кінь на чотирьох, та й то спотикається.
Забув віл, коли телям був.
У чужій кошарі овець не розведеш.
Гуртом і батька добре бити.
Не копай іншому ями, бо сам упадеш.
Не мни слова, говори просто.
Чужий кожух не гріє.
Не такий страшний чорт, як його малюють.
Готовеньке і кішка з’їсть.
Лобом муру не проб’єш.
Правда очі коле.
Надувся, як ковальський міх.
Багатому й чорт яйця носить.
Після бійки кулаками не махають.
Плаває, як вареник у маслі.
Нагинай гілляку, поки молода.
Як кіт наплакав.
З дурнем каші не звариш.
Одне приємне слово наче сад цвіте.
Брехливу собаку далеко чути.
На голові блистить, а в голові свистить.
Називай хоч горщиком, тільки в піч не став.
В чужих руках завше більший шматок.
Паршива вівця все стадо запоганить.
Вода і камінь довба.
Тепле слово і в мороз зігріє.
Чужа душа — темний ліс.
З пісні слова не викинеш.
Живіт товстий, а лоб твердий.
Не скуби гуску, поки не зловиш.
Апетит з їдою прибуває.
Вище себе не підскочиш.
Вискочив, як Пилип з конопель.
Рот не город — не загородиш.
Хто меч підійме, той від меча й загине.
Ясла до коней не ходять.
Продав кота в мішку.
Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця.
Задер носа й кочергою не дістанеш.
Своя губа ближче.
Сказав, та не зав’язав.
Хоч бачить око, та зуб не йме.
Знаєш — кажи, а не знаєш — мовчи.
На городі бузина, а в Києві дядько.
Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.
Що бог не дав, то все в торбу.
Або дома не бути, або волі здобути.
Хто як постелить, так і виспиться.
Щедрий на батьківські гроші.
Лінивий двічі робить, скупий двічі платить.
Що сіре, те й вовк.
Жалів яструб курку — доки всю обскуб.
За все береться, та не все вдається.
Катюзі по заслузі.
Дурням закон не писаний.
Десять разів відміряй, а раз відріж.
Вісті не лежать на місці.
Чужа хата — гірше ката.
Хоч гірше, аби інше.
Ласкаве слово, що весняний день.
Краще пізно, як ніколи.
Назвався грибом — лізь у кіш.
Скільки вб’єш, стільки й в’їдеш.
Близько лікоть, та не вкусиш.
Родичів багато, та ніде пообідати.
За битого двох небитих дають,
Хліб та вода — козацька їда.
Час- це гроші. Через дорогу навприсядки.
Їв би кіт рибку, а в воду не хоче.
Діло майстра величає.
Береженого Бог береже, а козака шабля.
Як корова язиком злизала.
Косо, криво, аби живо.
Слова щирого вітання дорожчі за частування.
Чиє б нявчало, а твоє б мовчало.
Сам собі пан.
За дурною головою і ногам нема спокою.
Пам’ятатимеш до нових віників.
Є в глечику молоко, та голова не влізе.
На тобі, небоже, що мені негоже.
Батогом обуха не переб’єш.
Робота не вовк, в ліс не втече.
Даремно і чиряк не вискоче.
На нема й суду нема.
Казала, та не зав’язала.
Як відкусиш багато — ковтнеш мало.
Колись і в нашої кози хвіст відросте.
Гостре словечко коле сердечко,
Їж, що дають, а роби, що кажуть.
Баба з воза — кобилі легше.
Тиха вода греблю рве.
Сказаного і сокирою не вирубаєш.
Гостра була сокира, та на сук наскочила.
Надокучив, як парена редька.
Дивись на зріст, та питайся розуму.
Є сало, та не для кота. Є квас, та не для нас.
Птицю пізнають по пір’ю, а людину по мові.
Менше говори — більше почуєш.
Буває, що й корова літає.
Одна бджола мало меду наносить.
Багатий, як циган на блохи.
Голка в стіжок упала — пиши пропала.